Слободянський кущ як результат чеської «слов’янізації угорського пограниччя»

А між тим, поштовх до розвитку місцеві хутори отримали під час перебування Закарпаття в складі Чехословацької Республіки. Нова влада, бажаючи міцно закріпитися на нових землях, розпочала політику, що отримала назву «слов’янізація угорського пограниччя». В її рамках розгорнулася колонізація підкарпатських земель біля кордону з Угорщиною, вздовж Тиси від румунського кордону і до Словаччини. В результаті було засновано цілу низку поселень, які стали основою кількох сучасних сіл (про одне з них, Гуняді, «НЗ» нещодавно писали, див. «Слідами «Вогню на колесах». Чим цікаві села Берегівщини?», № 3-4, 2013). Ці поселення заселялися в першу чергу чехами (т.зв. легіонерами), а також переселенцями з гірських малоземельних районів нашого краю. Одним із найбільших з-поміж них стала сучасна Свобода. Землі навколо невеликих хуторів були незаселеними («слободні»), тож місцевість назвали «Свободою». Наприкінці 1920-х років тут були засновані населені пункти Великий Бакош, Малий Бакош та Нове Батьово. Землевласниками замість угорських дворян стали чеські легіонери. Новою владою було збудовано 71 однотипний будинок з господарськими приміщеннями, зокрема 20 — в Малому Бакоші, 30 — у Великому Бакоші та 21 — у Новому Батьові. Декотрі з цих будинків залишилися практично в незмінному стані, інші були згодом перебудовані. Їх можна побачити, зокрема, в сьогоднішній Свободі, в тій частині села, що неофіційно й понині зветься Нове Батьово. В одному з таких типових чехословацьких будинків нині розмістилася місцева амбулаторія. Варто додати, що в 2006 році в Свободі, за допомоги голландських меценатів, була відкрита невелика за розмірами сучасна реформатська церква. Власне, це й всі архітектурні принади Свободи.

Та місцевій сільській раді підпорядковані ще три села — Бакош, Бадів та Данилівка. Зазирнемо й туди. Село Бакош за населенням навіть трохи більше за Свободу — 988 людей. Воно засноване в 1927 році чехословацькими легіонерами та переселенцями з гірських районів Закарпаття, яких стимулювали заселяти місцевість, надаючи земельні наділи та худобу за низькими цінами. (Пізніше, в 1950-х роках, до села переселили родини з Міжгірського району, села яких були ліквідовані під час будівництва греблі Теребле-Ріцької ГЕС). «За чехів» у Бакоші була побудована перша в місцевості школа, відкрили клуб для мешканців усіх навколишніх поселень. Натомість у радянський час в його будівлі були влаштовані також відділення пошти та амбулаторія. В 1999-му, після потужного снігопаду, в частині приміщення не витримав дах. Згодом більша частина будівлі була демонтована, і нині від споруди залишилась тільки дещиця, та й та, на превеликий жаль, стрімко руйнується. Буде дуже прикро, якщо ця пам’ятка чехословацької доби зникне. Зрозуміло, що від нинішнього уряду допомоги годі й чекати. То, можливо, місцевій владі варто було б звернутись до Чехії — може, там би знайшлися кошти для збереження історичної спадщини?

В центрі села, навпроти школи, знаходиться залізобетонний пам’ятник-обеліск на честь односельчан — добровольців Радянської Армії, відкритий в 1974 р., роботи І.Маснюка та В.Олашина. На щастя, його не знесли в ейфорії перших років незалежності. Бо сьогодні й такий соцреалізм уже є об’єктом культурної спадщини, тим більше, що пам’ятник був встановлений на честь конкретних місцевих людей. Поруч із меморіалом в 2007 році була відкрита греко-католицька церква, а в 2008-му навпроти неї збудували православний храм. Обидві культові споруди органічно вписалися в пейзаж, наче стояли тут віками… При селі є також присілок Малий Бакош, про що свідчить саморобне дорожнє табло. Але не треба шукати його на карті – він не є окремою адміністративною одиницею. В присілку є реформатська церква, збудована в 1997 році. Варто додати, що під час повені 2001-го село сильно постраждало, фактично його треба було відбудовувати наново.

В 1932 році вісім селянських сімей з Хустського та Міжгірського районів заснували хутір Бадів-1, а в 1935-му на відстані двох кілометрів аналогічно був створений хутір Бадів-2 (або «Дубки»). Нині це одне невеличке село Бадів (546 чол.). Сусідня Данилівка була заснована в 1933 р. В селі є новозбудована православна церква і маленька школа, вочевидь, зведена ще «за чехів».

Українська «Вікіпедія» повідомляє, що в Данилівці народився Михайло Куцин, який в 1990 році закінчив Військову академію бронетанкових військ у Москві, а з 2010 р. у званні генерал-лейтенанта був призначений на посаду заступника міністра оборони України. Судячи з публікацій в інтернеті, живеться генералу непогано, чого не скажеш про інших (майже три тисячі) мешканців «свободянського куща». Тутешні села впродовж тільки останнього століття не раз потерпали від потужних повеней. За радянських часів тут були створені кілька колгоспів, але слави «мільйонерів» вони не завоювали. З 2000 року ці землі були роздані колишнім колгоспникам, втім, видатних успіхів у фермерстві сьогодні в нашій країні досягти непросто. Тому частина людей працює на залізниці, частина – на виробничих потужностях залізничного вантажного комплексу «Термінал «Карпати», а чимало, традиційно для закарпатців — по заробітках.

Але, звісно, й тут сподіваються колись отримати зиск від розвитку туристичного потенціалу Закарпаття. Принаймні до послуг гостей уже є залізничні шляхи (а це теж суттєво), природа, що тепер відпочиває від господарської діяльності, і неординарна історія, яку варто розкручувати. Хто знає, а раптом цей куток стане цікавим нащадкам тих, хто в 1920—1930-х його жваво освоював?