«Але в ту злощасну ніч коні так перелякалися, – розповів чоловік, – що весь город мені затоптали. Коли ж увірвалися у стайню, думав розвалять її вщент. Я вийшов, посвітив довкола ліхтарем і коли побачив тих вовків, сам не знаю як опинився у хаті – так перелякався. Від собачого гавкоту всі люди прокинулися, повмикали світло. Собаки безперестанку гавкали, а сірі ще довго кружляли навколо села.

Напевно, дуже вже голодні були, якщо лиш під ранок забралися геть, залишивши купу слідів і запах, який відчували сільські собаки. Так вперше в житті довелося зустрітися з вовками». Хто-зна, можливо непрохані гості ще раз «завітають» до нас. Але навіть старожили не пригадують такого випадку, щоб вовки з’явилися далеко від лісу. Це тільки в гірських селах Міжгірського або Тячівського районів вони так близько до хат можуть підходити. А щоб на рівнині та ще й у Королівському кущі – це вперше. Тепер Іван каже, що добре подумає випускати коней, чи ні? «А то може так статися, що від них вмить можуть залишитися, як в тій казці, «лише ріжки та ніжки», – сміється чоловік.