Карпатська Україна: невже переоцінка цінностей? Виступ Миколи Вегеша на Красному Полі

Цими днями  вся прогресивна громадськість краю і нашої держави, українці, яких доля розкидала по всьому світу, відзначає річницю проголошення незалежності Карпатської України. Хоча з тих вікопомних днів пройшло сімдесят чотири роки, проте резонанс подій березня 39-го року не вгасає, а в пам’яті людей продовжують зберігатися імена карпатських січовиків, які поклали свої молоді життя на вівтар свободи і незалежності, повторивши подвиг безсмертних героїв Крут.

Після злуки ЗУНР і УНР в січні 19-го року саме Карпатська Україна стала другим етапом української державності в ХХ столітті. Найвищий законодавчий орган молодої держави – Сойм прийняв закон про назву, мову, прапор, герб, гімн і державний устрій, що засвідчило перетворення Карпатської України з федеративної частини Чехословаччини в незалежну державу. Закарпатський парламент одноголосно обрав Августина Волошина Президентом, який після складення присяги іменував новий уряд.

Отже, 15 березня 39-го року на карті світу була утворена нова незалежна держава, населення якої під час виборів 12 лютого підтвердило своє бажання жити самостійним життям.

З таким розвитком подій не хотіли погодитися «сильні світу цього», які виношували плани нових територіальних поділів й готувалися до війни. Постійні напади на терени краю завершилися прямим вторгненням угорського війська на Карпатську Україну. Незважаючи на величезну перевагу агресора в живій силі та озброєнні, молоді збройні сили Карпато-Української держави дали бій. Карпатська Січ протягом 14-18 березня 39-го року чинила запеклий опір на різних ділянках фронту, а особливо  на Красному полі.

В нашій пам’яті назавжди закарбуються імена Олекси Блестіва, Зенона Коссака-Тарнавського, Михайла Колодзінського-Гузара, Дмитра Климпуша, Івана Рогача, Степана Росохи та багатьох інших, з якими ми уособлюємо  велич і трагедію  Карпатської України. Один із журналістів, який став свідком тих вікопомних подій, зафіксував: «… Навіть найбільший ворог українського народу мусить визнати, що українська молодь по-геройськи обороняла свою волю».

Трагічно закінчилося в Лефортівській в’язниці життя видатного закарпатського педагога і вченого, ректора Українського Вільного університету, Президента Карпатської України отця Августина Волошина. На жаль, до сьогоднішнього дня ми не знаємо, де похована найвизначніша постать Закарпаття минулого століття.

Проходили десятиліття, змінювалися політичні режими на Закарпатті, яке продовжувало входити до складу різних чужих держав. Радянський Союз, який прийшов після угорського окупаційного режиму, не змінив свого ставлення до історії Карпатської України. Для комуністичної влади герої Карпатської України продовжували залишатися українськими буржуазними націоналістами та поплічниками німецького фашизму. Процес паплюження Карпатської України тривав аж до початку 90-х років. З проголошення України незалежною державою істориками видано більше тисячі наукових праць, а живі учасники тих славних подій встигли опублікувати власні спогади. Августину Волошину, хоч і посмертно, було присвоєно звання Героя України, чим українська влада визнала заслуги Президента Карпатської України на офіційному рівні. В підручниках для учнів шкіл та студентів університетів з’явилися окремі розділи, присвячені подіям жовтня 1938 – березня 1939 років у Карпатській Україні. Ми щороку збираємося на Красному полі, щоб пом’янути загиблих героїв та оцінити уроки Карпатської України.

Здавалося б, що врешті-решт історична правда восторжествувала. Однак, розвиток політичних подій в Україні останнім часом свідчить про протилежне. Влада намагається по-новому переписувати нашу історію, повертаючись до трактування історичних подій з колишніх радянських позицій. Доходить до абсурду, адже ставиться навіть під сумнів державність української мови, замовчуються цілі пласти вітчизняної історії, які завжди були незручними для нашого північного сусіда. Проросійськи налаштовані гуманітарні міністри, плазуючи перед Кремлем, переписують шкільні та вузівські підручники, створюють спільні українсько-російські посібники, в яких не знаходиться місця для висвітлення національно-визвольної боротьби українського народу впродовж багатьох століть.

Ця доля спіткала і Карпатську Україну, яка поступово зникає зі сторінок підручників, що фінансуються державою. Призупинені роботи по завершенню будівництва меморіального комплексу «Красне Поле». Історія красномовно свідчить, що ще ніколи й нікому не вдавалося заборонити історичну пам'ять, традиції та самобутність культури. Сподіваємося, що  влада зрозуміє свої прорахунки і ювілей Карпатської України наступного року відзначатиметься на державному рівні. Та як би не змінювалася політична ситуація, твердо знаємо одно: ми прийдемо наступного року на Красне поле, як приходили завжди, вшануємо тих, хто власним життям заплатив за свободу і незалежність нашої держави.

Слава Україні!    

Микола Вегеш, професор, доктор історичних наук

Теги: Карпатська Україна, Красне Поле, Карпатська Січ

11 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати