Марія Дудаш добре пам’ятає, як за радянської влади разом із односельцями їздила до Москви збувати хрін. Збиралося кілька сусідів, замовляли велику машину, вантажили її хріном і відправлялись у торговельну «подорож».
«У Москві ми жили у спеціальних готелях для селян (їх називали «будинками колгосп-ників»), які приїздили торгувати на тамтешні ринки. Ціна за ночівлю була, як для столиці, невисока — 5 карбованців, — згадує пані Марія. — Спочатку я їздила разом зі своєю бабусею. Тільки у нас хрону було не менше 800 кілограмів, а бувало, й більше тонни. Ми торгували на Бутирському ринку, інші односельці — на Центральному, Черьомушкінському та Ризькому. Хрін тоді неабияк цінувався: кілограм коштував три рублі — неабиякі гроші на той час. За місяць можна було наторгувати більше двох тисяч. За ці гроші ми з чоловіком побудували хату».
Що не відправлялось на базар, селяни здавали у заготконтору, що на той час працювала в районі. Тут за кілограм давали всього 50 копійок, але й ті гроші не були зайвими. Звідти хрін великими партіями відправляли за кордон, де з нього виготовляли соуси та ліки.
Зараз Марія Дудаш вирощує пекучий корінець тільки для власних потреб. У її родині його споживають щодня. Хрін смакує з м’ясними стравами, салом, додають його до варених буряків та картоплі.
— На кілограм варених буряків додаю 100-150 грамів натертого хрону та приправляю спеціями до смаку, — ділиться рецептом господиня.
Сусідка моєї співрозмовниці Марія Ладані теж вирощує хрін. Каже, що колись ця культура не потребувала особливого догляду: росла всюди і у великих кількостях. Та після паводків, спочатку у 1980-х, а потім у 90-х роках, коли все село заливало водою, врожаї хрону зменшилися. Довелося селянам висаджувати стратегічний продукт.
«Колись моя родина збирала майже тонну хрону, — каже пані Марія. — А тепер вирощуємо його лише між картопляними рядами. Восени залізними кілками робимо ямки, встромляємо в них невеликі корінці хрону і засипаємо ґрунтом. Але навесні перекопувати таку ділянку потрібно тільки лопатою, адже трактором можна пошкодити рослини. Увесь корінець не викопують — відрізають частину, а із «залишків» згодом виростає ще один урожай».
Вибирають хрін із землі спеціальним знаряддям, що називається сокирянка. Викопувати хрін треба щороку, інакше він здичавіє і втратить свій смак. Урожай селяни зберігають в ямах, які засипають піском, а зверху прикладають дерев’яними дощечками, аби зберігалося тепло.
Зазвичай Марія Ладані зі своїм чоловіком Василем збувають хрін заготівельникам по ціні 15 гривень за кілограм. А перед святами їздять продавати його на базарі: один корінець за 2-3 гривні, залежно від розміру. Сім’я Ладані продає і вже готовий до споживання тертий хрін, іноді за день збувають більше 5 кілограмів.
Терти хрін — робота не з легких, адже корінь дуже твердий та пекучий. Місцеві господині вже випробували і сучасну кухонну техніку, проте та не витримує міцності хрону — ламається.
На Закарпатті жителів Нового Давидкового здавна називають хріняшами. Ця назва настільки прижилася, що вже й село неофіційно почали йменувати Хріняші або Хріняшка. Селяни пишаються своїми «гіркими» заробітками. Кажуть, що тільки тут росте такий смачний та міцний хрін. І хоча сьогодні продаж приправи не «тягне» на основну статтю доходу, це все ж вагома надбавка до зарплат та пенсій.