У скульптора з'явилася опозиція в особі місцевої спілки художників – мукачівські скульптори вважають луганчанина самозванцем і впевнені, що його роботам – «вульгарним і примітивним» – не місце в центрі міста зі своїми традиціями.
Однак, Шматько не сумує і продовжує творити. За порівняно невеликий період свого життя на Закарпатті він встиг вже багато: познайомився з королем Саудівської Аравії, з'їздив до Москви на ток-шоу на НТВ і назвав місто Мукачево пустелею.
– Миколо Гавриловичу, як мукачівці оцінили вашу нову скульптуру і чи законно її встановили в центрі міста?
– Скульптуру «Бахуса» оцінили без перебільшення тисячі людей – закарпатці та гості міста. Більшість з них фотографувалися з «Бахусом». Біля скульптури я почав збір підписів про те, чи потрібна місту така скульптура – 95% учасників голосування сказали, що потрібна!
Мукачівці беруть участь в "референдумі", який повинен вирішити долю Бахуса
Що стосується законності встановлення, то все було узгоджено з мером міста. Додам також те, що цю скульптуру я виготовив за власні кошти.
– Однак в соціальних мережах є інформація, що не всім сподобався ваш «Бахус» і взагалі ваша діяльність на Закарпатті... У вас дійсно конфлікт з місцевим спілкою художників?
- Конфлікт, не конфлікт, але вони оголосили мені війну. Щоб написати на плакаті, що Бахус місту не потрібен, вони приводили всі свої родини. І все одно їх набралося не більше 5%. Деякі «художники» вели себе агресивно. Один скульптор в грубій формі порадив мені «забиратися назад в Луганськ». Щоб не дійшло до рукоприкладства, я викликав міліцію. Однак «колега» заявив, що не знає мене!
Микола Шматько читає лекцію в мукачівській школі
За той час, що я перебуваю тут, я розгорнув бурхливу діяльність. Я все тут сколихнув. Я зробив виставку своїх гіпсових скульптур у місті, з'їздив до Москви на ток-шоу НТВ, виліпив «Першу вчительку» і «Бахуса». Ясна річ, що не всім це подобається.
А ще в про інтерв'ю ужгородському журналісту я назвав Мукачево пустелею. Я так і сказав: «Я приїхав в пустелю».
Розумієте, мені є з чим порівнювати – архітектура цього міста не дотягує до архітектури Європи. Природно, мені цього не пробачили.
– Вас також звинувачують в тому, що ваш життєрадісний «Бахус» встановлений на братській могилі радянських воїнів, де стоїть пам'ятний знак...
По-перше, між Бахусом і пам'ятним знаком є відстань. По-друге, якщо це братська могила, то чому там місцева влада проводить свята і масові заходи?
Микола Шматько (праворуч) і його Бахус
– А як вам взагалі живеться на Закарпатті? Не шкодуєте, що поїхали з Луганська?
– Поки що ні. Як не кажи, а на Закарпатті люди набагато добріші і культурніше, ніж у нас. Ось був фестиваль «Червене вино» – сильно п'яних на вулицях міста майже не було!
Що стосується житлових умов, то нам дали дві квартири в центрі міста – одна 135 квадратних метрів, друга – 132.
Однак поки проблеми з майстернею. Я працюю в холоді. Мої роботи стоять в підвалі, від якого до мого будинку 3 кілометри.
– Що ви можете сказати про колишнього міністра МНС Віктора Балогу, який запропонував вам переїзд? Він, на відміну від екс-губернатора Єфремова, що затягнув вас в Луганськ і не виконав своїх обіцянок, слово тримає?
– Про Віктора Івановича я можу сказати тільки хороше. На різдвяні святки він запросив мене з родиною до себе в гості. Я був вражений. Він живе відкрито. До нього з'їжджалися колядувальники з усього Закарпаття, і він нікому не відмовляв. Ніяких тобі парканів, решіток.
Я вважаю, що луганським чиновникам і багатіям, таким як Єфремов, Медяник і Пристюк, треба вчитися у Балоги.
– Останнє питання. Над чим ви зараз працюєте?
– Я дізнався, що на Закарпатті шанують святого Мартина. Я вирішив виліпити його скульптуру – це буде моїм абсолютно безоплатним подарунком місту. Я впевнений, що ця робота порве місто!
Святий Мартін буде на коні. У скульптурі я зображу епізод порятунку святим Мартином жебрака, якого він накриває плащем.
Також я працюю на скульптурою принцеси Саудівської Аравії Басми. Не так давно я в інтернеті познайомився з королем цієї країни. Сподіваюся, що моя робота буде мати міжнародне значення.