…Історія «ходінь по муках» ужгородського підприємця, у справі якого й ухвалене позитивне рішення Європейським судом з прав людини, почалась ще в далекому 2006 році. Зверненню до міжнародної судової інституції передував розгляд справи спочатку Господарським судом Закарпатської області: тоді чоловік оскаржив рішення сесії Ужгородської міської ради щодо відмови у виділенні йому земельної ділянки у розмірі 0,012 га по вул. Перемоги для обслуговування кафе. Рішення Господарського суду: рішення сесії скасувати, земельну ділянку виділити. Через недосконалість діючого на той час законодавства, ДВС «відстояти правду» також не вдалось: з боку міськради на рішення суду пішли касаційні й апеляційні заяви. Відтак, підприємець за допомогою у вирішенні питання звернувся у вищі державні судові інстанції – дійшов і до Вищого господарського суду, де також отримав рішення на свою користь. Але от задоволення свого права все одно не добився – міські обранці й тоді знехтували виконанням рішення суду.
Якщо рішення національних судів ігноруються, лишається остання надія на суди міжнародні. Тож, у 5-річних пошуках правди ужгородський підприємець дійшов до Європейського суду з прав людини, який, розглянувши обставини справи, вирішив: правда – на боці підприємця. Європейський суд з прав людини виніс пілотне рішення „ Іванов проти України”, яке включає в себе позов Семйона Р.М. проти України, яким державу Україну зобов’язано запровадити ефективний механізм юридичного захисту, який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини. Але міськраді на це, як і на думку суду, здається, плювати – за час, що пройшов з моменту прийняття рішення на користь підприємця, земельну ділянку йому так і не виділено. До речі, на вимогу Державної виконавчої служби в Закарпатській області проект відповідного рішення мав розглядатись на останній сесії Ужгородської міськради. Однак, депутати тоді відмовились голосувати за рішення поіменно, а в таємному режимі, як виявилося згодом, відмовили приватному підприємцю у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної діялянки. Отож, рішення Європейського суду з прав людини, для міських депутатів не має ніякого значення, а про дотримання прав і свобод громадян і годі говорити.
Рішення Європейського суду вже майже півтора року перебуває у провадженні Державної виконавчої служби, яка систематично намагається зобов’язати міську раду його виконати. Так, ДВС накладались штрафи – міськрада їх оскаржувала. Порушувалось питання про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду – кримінальне провадження неможливе, бо ж міськрада є колегіальним органом.
Відчуваючи безкарність, деякі депутати дозволяють собі «коментувати» рішення міжнародної інституції, «дивуючись», чому це повноваження Європейського суду розповсюджуються на органи місцевого самоврядування. Щось на кшталт: «Ну, рішення Європейського суду, і що? От не хочемо, й не будемо виконувати, і нічого за це не буде». Якщо депутати міськради дійсно не можуть збагнути, що юрисдикція Страсбурзького суду обов’язкова на території України, роз’яснити б це їм могли юристи міської ради, які на те там і «сидять», щоб, серед іншого, пояснювати народним обранцям невідворотність покарання за ігнорування закону.
І покарання це виражається у досить суттєвих штрафних санкціях, які застосовуються Європейським судом до держави Україна за невиконання його рішень: суми фігурують шестизначні. Так, у 2010 році державу Україна було оштрафовано майже на 30 мільйонів гривень, 2011 року сума сплачених штрафів була трохи меншою – 25 мільйонів, розповіла керівник ДВС у Закарпатській області Наталія Панова. Але, якщо у попередні роки Закарпаття у ганебному списку регіонів-«штрафників» не було присутнє, то цьогоріч, завдяки Ужгородській міській раді, область, здається, зробить свій «внесок» у загальну суму штрафу, який вкотре сплачуватиметься за ігнорування європейських правових норм. До речі, як не важко здогадатись, «покриваються» штрафи, звичайно ж, з державного бюджету. Тобто, не виконуючи рішення Європейського суду, державницькі структури автоматично «обкрадають» звичайних громадян-платників податків, які до свавілля влади і небажання виконувати постанови міжнародних судових інстанцій не мають жодного стосунку.
Вправності місцевої влади у лицемірстві можна лише позаздрити. На кожному кроці виголошуючи гучні промови про «європейськість Ужгорода» і сповідування «європейських цінностей», владна верхівка, в той же час, живе й діє за дикунським принципом «на ярмарку й на торгу – що хочу, те й роблю». Правовий нігілізм старанно культивується і «цвіте рясним цвітом», демонструючи істинне обличчя ужгородських обранців, справжнє ставлення до цінностей і переконань Європи.
Певно, поки окремо взяті «державні мужі» не нестимуть покарання за саботаж у виконанні рішень міжнародних судових інституцій, кардинальних змін на краще чекати не варто. Здається, чиновницька свідомість вмикає «режим тривоги» тільки у випадку, коли небезпека загрожує особисто її власнику. Оскільки ж механізм, за яким можна притягти до відповідальності в аналогічних вищеописаному випадках, поки недосконалий, державні виконавці шукають можливостей «достукатись» до «слуг народу» в будь-який спосіб. Як розповіла начальник ДВС у Закарпатській області Наталія Панова, ст.382 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення Європейського суду. Тому нині готується, відповідно до ст. 75 ЗУ „Про виконавче провадження” подання до правоохоронних органів, це ж звернення – про ситуацію, що склалась – буде адресоване обласному прокурору та керівнику УМВС в області.
Крім того, дієві інструменти впливу має і власне Європа. Так, якщо буде з’ясовано, з чиєї вини виник той чи інший штраф за невиконання рішення Страсбурзького суду, винуватцю просто можуть заборонити в’їзд до Європи – такі факти вже мали місце».
Поки лишається сподіватись, що дотримання законності буде забезпечено із залученням до справи правоохоронних органів. А ще – щоб таки було встановлено конкретних осіб, «з подачі» яких рішення Європейського суду з прав людини все ще не виконано. На превеликий жаль, нині це під силу якраз тільки правоохоронцям: свого часу на сесії Ужгородської міськради було проголосоване питання про таємне голосування і заборону оприлюднення голосувань. Можливо, однією з мотивацій такого рішення є й небажання окремих депутатів «світити» свої прізвища в момент, коли вони відверто «плюють» на Європу, як мінімум, ігноруючи питання про виділення злощасної земельної ділянки ужгородському підприємцю, як постановив Європейський міжнародний суд з прав людини?
Цікаво, як би поводилися депутати міської ради, якщо б вони, а не хтось інший, протягом п’яти років ходили по судах і, отримавши рішення Європейського суду, зіштовхнувся з відсутністю правової культури і свідомості та відкритим нівелювання норм права нашими обранцями?..
Довідка
За даними, оприлюдненими Європейським Судом з прав людини, кількість справ, що надходять до розгляду з України – чи не найбільша серед усіх країн – членів Ради Європи. Наразі Україна займає четверте місце разом з Росією, Туреччиною і Румунією за кількістю звернень громадян до Європейського Суду з прав людини. Фактично, кожна десята скарга до Страсбурга надходить саме від громадянина України – сьогодні на розгляді 8 тисяч заяв від українського позивача.
Найбільш поширеними причинами скарг українських громадян до Європейського Суду з прав людини є порушення права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини), питання, пов’язані з правом на власність, невиплатою заробітної плати, жорстоким поводженням (стаття 3 Конвенції), незаконне затримання або позбавлення волі (стаття 5).
Зазвичай, до Європейського Суду громадяни України звертаються, не знайшовши справедливості у вітчизняних судах. В той же час, у Страсбурзі зазначають, що виконання рішень Європейського Суду з прав людини в Україні знаходиться не в кращому стані. Україна увійшла в десятку країн поруч з Болгарією, Грецією, Італією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією та Туреччиною, в яких систематично виникають затримки у виконання рішень Європейського Суду. Непоодинокі й випадки неможливості виконання або виконання із запізненням рішень суду.
Європейський суд з прав людини є інституцією Ради Європи, членом якої Україна є із 1995 року. 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Вступаючи до Ради Європи, Україна взяла на себе обов’язки виконувати рішення ЄСПЛ.
