Закарпатські села потрапили до мапи чудернацьких назв України

За інформацією Державного комітету статистики, в нашій країні нараховується близько 30 тисяч населених пунктів. Причому селищ більше всього у Львівський (1850 сіл) та Полтавський областях (1810 сіл), а міст – у Донецькій (52 міста) та Київській (26 міст) областях. Найменша ж кількість сільських населених пунктів зареєстрована у Чернівецькій області – 398 сіл. Зрештою, воно й не дивно з огляду на територію та рельєф регіону.

Втім, незалежно від регіону українські міста та села здатні вразити пересічного українці не тільки історією чи звичаями, але й, подекуди, своїми назвами. «Коментарі» вирішили дослідити мапу України у пошуках населених пунктів із цікавими і красномовними іменами.

Іноді достатньо лише поглянути на назву того чи іншого населеного пункту, аби підсвідомість одразу визначила, що там чекає на подорожнього – Добра Надія, Дівички чи Хряськ. Втім, назви ці часом так вигадливо поєднуються, що їх можна читати мов детектив чи трилер. От, скажімо, у Чернігівській області є населені пункти Мармизівка, Пальчики, Носівка, Нічогівка і Велика Дівиця. І одразу уявляється ота сама дівиця з носиком, пальчиками і мармизою. А на карті Хмельниччині легко змоделювати кривавий конфлікт, поглянувши на села Зайчики, Топори і Сковородки.  

Українські топоніми доводять і те, що наші предки не лише вміли працювати та вести хатнє господарство, але й не гребували розвагами та оковитою. Так, скажімо, на Сумщині до бочечки так притулялися, що потім якісь бояри не могли на ноги піднятися, про що красномовно свідчать назви Бочечки та Боярове-Лежачі. На Житомирщині є села із назвами Гулянка та Закусили, а Кіровоградщина наочно демонструє наслідки вживання алкогольних напоїв, адже тут є населені пункти Наливайка та Братолюбівка.

Втім, є в Україні і назви, які геть нічого не говорять непідготовленому гостю. Навіть здогадатися про їхнє значення іноді неможливо. І якщо, скажімо, закарпатські топоніми ще можна пояснити іншомовним походження, то звідки взялися центральноукраїнські і точно рідні Кикишівки і Хохітви без ґрунтовних досліджень неможливо.

Однак, якими б дивними не виглядали для сучасників назви на кшталт Сторонибаби чи Нестоїта, за ними ховається нехай маленька, але від того не менш важлива частинка української історії. І, можливо, хтось з читачів «Коментарів» вирішить дізнатись, чому село на Рівненщині носить назву Кричильск, на Луганщині – Караван-Солодкий, а на Вінниччині – Білий Рукав. Адже, як свідчать наші карти, історія власної країни цілком може бути цікавою і легкою.