"За кордоном ти — людина третього сорту", — каже закарпатський заробітчанин Ігор Цогла

Усе це - заслуга вихідців із Західної України, а нині - працівників агроцеху № 18 дочірнього підприємства "Ілліч-Агро-Донбас" Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Ось уже кілька років приїжджі робітники працюють в агроцеху на спорудженні та оздобленні будівель.

Почалося все з того, що одного разу тодішній голова районної держадміністрації Володимир Вдовенко поїхав на Закарпаття і запросив звідти
робітників. Пізніше Володимир Андрійович очолив сільськогосподарське підприємство. І щороку їздив на Західну Україну шукаючи майстрів: мулярів, столярів, слюсарів.

"Були часи, коли ми розраховувалися з ними зерном, потім - металом, борошном, - пригадує начальник агроцеху. - Після того, як господарство ввійшло до складу агрокомплексу комбінату імені Ілліча, справи налагодилися. Зараз виплачуємо гроші, всі робітники зараховані до штату підприємства і оформлені, як належить".

Тимофій Красняник приїхав із Міжгірського району Закарпаття. Вдома в нього дружина і четверо дітей. Із них лише старша донька заробляє сама -
влаштувалася в барі. Інші діти ще ходять до школи. "Мій друг тут працює довше і забрав мене сюди, - розповідає будівельник. - Мовляв, поїдемо, заробиш нормально. У нас такої можливості немає. Справді, тут усі умови: зарплата вчасно, гуртожиток дали, харчування тричі на день безплатно". Єдине, чого не вистачає, зізнається мій співрозмовник, - родини. З рідними вдається побачитися під час поїздок додому: така нагода випадає раз на кілька місяців.

В'ячеслав Клапін зі Сваляви - бригадир, в Новоазовському районі вже чотири роки. "Директор агроцеху бував у нас, кликав на роботу. Ми і приїхали, адже вдома роботи немає, - пояснює майстер. - Коли їхав сюди, нічого не знав ані
про Маріуполь, ані про Донецьк. Роботи багато, але не скаржимося. Щоправда, в морі не купаємося - зараз дуже багато бруду. Працюю офіційно, є договір. Тут два місяці, потім тиждень-два вдома. Раніше вісім років працював у Чехії, але тут краще".

У залі засідань головної контори агроцеху висить стенд із фотографіями: робітники із Західної України на важливих для господарства об'єктах.
"Закарпатська область, Воловецький район, село Нижні Ворота", "Міжгірський район, село Колочава", "Тячівський район, село Буштина", "Свалявський район, село Стройне", "Івано-Франківська область, село Старий Лисець" - за адресами, звідки приїздять бригади робітників, можна вивчати географію. Така практика спричинила велику цікавість і в газетярів, які відвідали господарство в рамках акції "Україна очима редактора", організованої Журфондом Національної
спілки журналістів України.

- Приємно, що робітники із Західної України вміють робити те, чого не можемо ми, особливо роботу по дереву, - каже майстер будівельно-монтажної дільниці Тетяна Лихоносова. - Ми цінуємо цю красу. Ось, наприклад, зараз майстри оздоблюють ззовні будиночок, із якого сто років тому починалося місцеве зерносховище. Будиночок не впізнати. Майстри живуть у гуртожитку, там є туалет, душ, як належить. Харчуються в їдальні. Зараз, улітку, починають працювати рано: і о четвертій, і о п'ятій ранку. Лізуть на дах, поки не жарко. Я поруч живу і чую: тук-тук. Хто хоче заробити, той заробить. А якщо хтось їде без заробітків, це вже не наша провина.

До того, що в селі Безіменному і сусідньому селищі Сєдове живуть і працюють західноукраїнці, місцеві мешканці вже звикли. За словами Тетяни Лихоносової, до майстрів звертаються, приміром, якщо потрібно швидко і якісно поміняти
замок, скласти меблі. В дитсадках і пансіонаті з'явилися дитячі майданчики із дерева в "карпатському" стилі. А в Сєдовому - цілий готельний комплекс "Карпати", на фасаді якого трьома мовами - українською, російською та
англійською - написано: "Ласкаво просимо". Перед воротами - величезне гасло: "Схід і Захід - навіки разом!". Комплекс, на подвір'ї якого - мальовничий струмочок, романтичні місточки, тин, фігури волів, коней тощо, споруджували будівельники із Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської областей. Видно, що керівник агроцеху Володимир Вдовенко закоханий у гуцульський край: в господарстві навіть вимпели "Кращому слюсарю" чи "Кращому лідеру" виконані як гобелени.

"З місцевими ми легко спілкуємося, - розповідає Іван Івась із Міжгірського району Закарпаття. - Проста людина із простою ніколи сваритися не буде. Це все політики. А ви до нас приїздіть у гості. Відпочинете, наберетеся сил, чистим повітрям подихаєте". "До нас тут нормально ставляться, поважають. Ми разом, схід і захід. А інше - просто політика", - майже так само висловлюється В'ячеслав Клапін.

Щодо заробітків: у майстрів вони починаються від 1000 гривень і вище. Нагадаю, що за проживання і харчування приїжджі робітники не сплачують ані
копійки. Багато це чи мало?

- Я працював і в Чехії, і в Словаччині, і в Москві, і в Санкт-Петербурзі, і в Києві, - зізнається Ігор Цогла з Хуста. - Від друга почув, що можна приїхати сюди. В чому відмінність? Тут працюєш, як біла людина. Оформлений, як належить. А в Росії постійно ходиш, озираєшся, кожного міліціонера боїшся. За кордоном ти - людина третього сорту. Та і про пенсію треба думати, хоч я і молодий. Адже все життя по шабашках не працюватимеш.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати