Стефан Решко: «Не можна бути повністю щасливим, коли бачиш навколо нещасних людей»

— Нещодавно на прес-конференції в Ужгороді Ви представили себе та презентували передвиборчу програму. Чому до цього часу не було чути ні про Вас, ні про партію? Та й розкажіть трохи про себе.

— Живу я в Києві, але за походженням — закарпатець, бо батьки мої із Мукачівського району, і 90% родини живе саме на Закарпатті. Тому цей край для мене рідний і добре відомий з усіма своїми проблемами та особливостями. Те, що відбувається сьогодні — логічне продовження подій 2008 року, коли, після розчарування помаранчевою революцією, група адвокатів-правозахисників вирішила створити власну силу “Закон і Порядок”. Ця партія нікому не належить, це — громадська організація. Її представляє група молодих людей з активною життєвою позицією. За нами немає великих грошей, олігархів, та й ніхто нас за ниточки не смикає. В цьому, думаю, є наша перевага, тому що можемо висловлювати свою позицію такою, якою вона дійсно є. Ми визнаємо, що є новачками в політиці. Але ж відомими не народжуються — ними стають.

— Ви молодий політик і балотуєтеся вперше, наскільки комфортно почуваєте себе у цій ролі?

— Комфортно, але незначний дискомфорт таки є. Я людина скромна, а участь у передвиборчих перегонах пов'язана з публічністю, якої я раніше не знав. Однак, я усвідомлюю важливість всього, що зараз відбувається у моєму житті, знаю чого хочу і до чого йду.

— Ви — єдиний кандидат від партії «Закон і порядок», який бере участь у цих парламентських виборах. Чому саме Ви?

— Оскільки я людина партійна і займаю одну з керівних посад в партії, то рішення по моїй кандидатурі приймалося на з’їзді партії, однак, не буду лукавити, я цього теж прагнув. Зараз для нас головне донести свою позицію до якомога більшого числа виборців. Скільки б не казали, що люди зневірені, що їм байдуже — це не так. За підсумками тих зустрічей з виборцями, які вже відбулися, очевидно — люди переймаються майбутнім, вони не задоволені рівнем життя, слабо вірять в зміни, на які, переконаний, вони заслуговують.

— Хто є Вашим потенційним виборцем. На кого орієнтована передвиборча програма?

— Ми орієнтуємося на всіх, бо маємо що сказати і донести кожному. Було б несправедливо працювати на певний прошарок населення, бо моя програма націлена на ті зміни, які будуть позитивними для кожного українця.

— В своїй програмі Ви виступаєте за впровадження відповідальності за хабарництво до пожиттєвого ув’язнення. Чи не занадто це суворо?

— Якщо чесно, я вважаю, що навіть пожиттєвого ув’язнення — замало, та якщо ми застосовуватимемо більш радикальні методи, то нас не зрозуміють європейські сусіди. Але слід розуміти, що корупція і хабарництво в Україні сягнули критичних розмірів. На сьогоднішній день — це національна загроза, а, відтак, засоби боротьби з цим явищем мають бути нищівними. Тому пожиттєве ув’язнення — це та межа, за яку реально може проголосувати парламент. Що стосується боротьби з корупцією, то слід вводити опосередковані методи контролю. Необхідно створити жорсткий контроль над реальними доходами та видатками держслужбовців. Очевидно, що для того, щоб подолати корупцію, необхідна вища політична воля, джерелом якої може бути або Президент, або Верховна Рада.

— Як вважаєте, люди, що знаходяться у владі, дійсно розуміють тих, хто сьогодні отримує 1000-1500 гривень зарплати? Народна ж мудрість стверджує, що ситий голодного не розуміє...

— На жаль, ні. 90% людей, які зараз при владі, перебувають там уже 15-20 років. «Покращення життя» для них уже давно настали. Вони та їхні родини живуть в іншому вимірі.

— А як особисто Ви плануєте вникати у проблеми і потреби простих українців?

— Мені не потрібно вникати, я щодня спілкуюся з такими людьми, адже багато з них є моїми клієнтами як адвоката. Я бачу їх життя не з вікна службового автомобіля, а реально зсередини. Та і сам я — проста людина.

— Якщо обмежитися, скажімо, 3 речами, то що на вашу думку варто змінити, аби життя українців покращилося?

— У першу чергу, варто прийняти закон про зняття депутатської недоторканості, а також забезпечити можливість виборцям відкликати депутатів, за яких вони віддали голоси. Це дасть змогу подолати прірву між владою і електоратом, а також стимулювати народних обранців до активної роботи — лобіювання інтересів виборців у вищому законодавчому органі. І третє — прийняти пакет законопроектів стосовно лібералізації економіки. Нам у найближчий час треба стати світовою сенсацією у плані економічного розвитку. Адже на даному етапі усі наші біди — від бідності.

— Якщо б у Вас була можливість змінити хід історії України. Що саме ви б змінили і на якому етапі?

— Я б уникнув того компромісу, який відбувся у 90-х роках між комуністами і так званими національно-патріотичними силами. Бо він заклав підвалини тих процесів, які зараз відбуваються. Не відбулося чіткого відмежування пострадянської еліти, і вона перетворилася в еліту незалежної України. І ті, хто мав би відстоювати національні інтереси, спокусилися на локальні матеріальні вигоди і, врешті-решт, економіка почала розвиватися не в тому напрямку. Україна втратила багато стратегічних позицій і в геополітиці, і в економіці. Свої національні інтереси ми продали за 30 срібників. У той період я б, на місці націоналістів, займав більш радикальні позиції.

— Ваш батько відомий в Україні та поза її межами. Чи не наполягав батько, аби ви теж розпочали кар'єру футболіста і взагалі, яке місце спорт займає у вашому житті?

— Батько завжди підтримував мене, і до 17 років я активно займався спортом, однак, саме він порадив і, значною мірою, вплинув на обрання іншого фаху. Тому я, як слухняний син, став юристом і жодного разу про це не пожалкував. Безумовно, що роки тренувань не пройшли даремно, і спорт значною мірою вплинув на формування характеру і дотепер є важливим у моєму житті. Я займаюся у тренажерному залі, граю у футбол та теніс.

— Наскільки дружна у вас родина і чи підтримує вона ваше рішення балотуватися?

— У мене прекрасна родина і дуже дружна. Рідні завжди підтримують і приймають будь-які мої рішення, хоча батько — аполітичний і, як більшість людей його віку, — не вірить у можливості змін в Україні. Щодо рішення балотуватися, то рідні відчували, що це рано чи пізно станеться, бо я вже досить давно про це думав і часто вів розмови про політику: про те, що потрібно щось змінювати і що так жити більше не можна. Однак, коли рішення йти на вибори було прийнято, і я сказав про це близьким, реакція була неоднозначною. Спочатку прозвучало запитання: «Навіщо це тобі потрібно?», а потім, зрештою, усі прийняли моє рішення і зараз активно  підтримують.  

— У вас росте донька. Чи бачите ви її майбутнє в Україні? Адже зараз переважна більшість політиків віддають дітей на навчання за кордон і намагаються влаштувати їх життя там. Як ви оцінюєте рівень освіти в Україні?

— Насправді в Україні достойний рівень освіти. Скоріше є проблеми з визнанням наших дипломів за кордоном і з отриманням першого робочого місця. Щодо доньки, то я маю надію, що, коли вона вступатиме до ВИШу, а це буде через років 10, щось таки зміниться, і наша молодь не покидатиме Україну у пошуках заробітків за кордоном. Моя родина однозначно залишиться жити в Україні.

— Ви щаслива людина? Що вкладаєте у поняття щастя?

— Щасливий, бо здоровий, і у близьких людей все гаразд. Трохи не вистачає для щастя більш комфортного середовища для самореалізації, розміреного життя, аби можна було без надриву заробляти у рідній країні. Вважаю, що не можна бути повністю щасливим, коли бачиш навколо нещасних людей, які стурбовані і доведені до відчаю соціально-економічною ситуацією в державі.

Теги: Решко, кандидат, депутати, Закон і порядок, партія, вибори

9 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати