Герой УПА Іван Кедюлич із Перечина закликав націоналістів до єдності

Поручник Іван Кедюлич

Розповідаючи про нескореного борця за волю України, лемка Срібної Землі Івана Кедюлича, згадуються рядки із новели Василя Стефаника "Сини": "… Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну!" – "За яку Україну?" А він підоймив шаблев груду землі та й каже: "Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров, землю нашу ідем від ворога відбирати…" "Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло…" "Добре, – каже, – тату, підемо оба."

Так і сини Михайла та Марії Кедюличів йшли на бій за незалежну Україну. Панас загинув у березні 1939 р. на Красному Полі під Хустом. Разом з ним захищав Карпатську Україну брат Іван – поручник, штабний старшина "Карпатської Січі".

Народився Іван Кедюлич 8 грудня 1912 р. у багатодітній селянській сім’ї в м. Перечин на Закарпатті. Його проукраїнські переконання формувалися в умовах національного відродження у краї, просвітянського духу, яким жила родина, в молодіжному Пласті, в середовищі патріотичного учительства і народовецької молоді в роки навчання у Мукачівській торговельній академії.

За відсутності роботи за фахом, І. Кедюлич склав додаткові учительські іспити та в 1934 р. отримав посаду управителя народної школи в с. Нова Стужиця на лемківській Березнянщині, в сусідстві з с. Ставне, де вчителювали мої батьки. Їхній сімейний архів, що зберігся, містить матеріали із життя І. Кедюлича в період становлення Карпатської України,  правдива історія якої тоталітарним режимом свідомо замовчувалася, або злочинно спотворювалася.

В Новій Стужиці Іван Кедюлич одружився з донькою місцевого лісника Євою Вудмаскою, активісткою "Просвіти", аматоркою драматичної студії. У подружжя народилися сини Богдан і Остап, якому моя мати, Катерина Шелепець, була хресною.

І. Кедюлич приятелював з моїм батьком, Іваном Шелепцем, з часу проходження ними офіцерського вишколу в Чехословацькій армії. Тож не випадковою була їх спільна діяльність в просвітництві, державотворенні та "Карпатській Січі".

Іван Кедюлич. Із книги спогадів Марії Кедюлич-Химинець "Відлуння буремних років" (2011)

Як повідомляла газета "Нова Свобода" за 31 січня 1939 р., на Великому окружному з’їзді Українського Національного Об’єднання (УНО), який відбувся у Великому Березному, "виголосив палкий привіт від краєвої команди "Карпатська Січ" поручник п. Кедюлич, запевняючи, що "Січ" завжди стоїть на поготові для свого народу." Промовцями з’їзду були провідник УНО Федір Ревай, очільниця Жіночого Союзу Ірина Невицька, заступник команданта "Карпатської Січі" Іван Шелепець, письменник Василь Ґренджа-Донський, Катерина Шелепець – від січовичок та інші речники.

Напередодні проголошення державності Карпатської України І. Кедюлич працював в штабі ОНО "Карпатська Січ", забезпечуючи разом з полковниками Михайлом Колодзінським, Зеноном Коссаком, Романом Шухевичем та іншими військовими очільниками, вишколення січовиків, організацію оборони та охорону державних кордонів.

А ось запис від 25 березня 1939 р. із щоденника мого стрика Миколи Шелепця, який в 1936-39 рр. вчителював в Н. Стужиці разом із І. Кедюличем: "… Карпатська Україна тривала всього шість місяців… Настали переслідування українців, Січі… Кедюлич, з яким… много говорили до будучности… мусив залишити країну… Залишив двох дітей та жінку…"

Від того часу упродовж більше ніж півстоліття він перебував у безвісті. Соратники по підпіллю знали його за псевдо – "Чубчик", "Довбня". Так його представив у своїх спогадах і президент в екзилі Микола Плав’юк. Ім’я І. Кедюлича відкрито згадано лише на початку 90-х в публікаціях заокеанської діаспори про УПА, а також у спогадах його швагра Ю. Химинця (по сестрі Марії, однієї із очільниць Жіночого Союзу).

Влітку 1939 р. І. Кедюлич пройшов в Австрії військові курси, організовані полковником Р. Сушком за програмою створення української армії. Після нападу Німеччини на Польщу він вчителював в с. Волосате у повіті Сянок, але невдовзі був відкликаний до військової референтури ОУН. З початком радянсько-німецької війни його включено до похідної групи О. Ольжича, яка, дійшовши до Житомира, сформувала там українську поліцію. Згодом І. Кедюлич був призначений комендантом київської округи.

Коли в Києві почалися масові арешти та розстріли українських націоналістів, зокрема О. Теліги, закарпатців І. Рогача, його сестри Ганни, І. Рошка-Ірлявського та інших, І. Кедюлич перебрався в м. Проскурів, де його арештували, але завдяки щасливому випадку він вирвався із тюрми і добрався до Львова. Зголосившись до військової референтури ОУН, очолюваної генералом М. Капустянським, І. Кедюлич налагодив зв’язки з бойовими сітками ОУН Крем’янеччини і Полісся, з командиром УПА-Захід полковником Сидором та головнокомандуючим УПА Р. Шухевичем, очолив вишкільний відділ УПА, безпосередньо навчав курсантів офіцерських шкіл.

По завершенню Другої світової війни, коли органи НКВС жорстоко знищували українське національне підпілля, курені УПА за наказом Р. Шухевича реформувалися на невеликі тактичні відтінки (ТВ), які повинні були на рідних теренах продовжити боротьбу з більшовицькими окупантами. До липня 1945 р. І. Кедюлич командував 19 Кам’янець-Подільським ТВ, а згодом – 25 закарпатським ТВ.

В серпні 1945 р. в складі похідної групи, яка на перемарші зупинилася в с. Лісники Бережанського району на Тернопільщині, І. Кедюлич та майор УПА лісничанин І. Яцишин загинули, за однією версією, від вибухів гранат, якими загін НКВС закидав криївку, за іншою – від автоматних куль, випущених у спину провокатором.

В 1997 р., в день празника святої Покрови і святкування 55-річчя утворення УПА, у м. Бережани відкрито Меморіал, де перепоховано 426 воїнів УПА, які загинули у нерівній боротьбі з німецько-фашистськими і совітськими загарбниками. Меморіал вінчає хрест із зображенням Берегині українського війська – Богоматері із Святим Покривалом у Пречистих руках. На мармурових плитах ніби розкритої книги викарбовано місце загибелі й імена полеглих, серед яких ім’я лемка із Закарпаття І. Кедюлича. А на місці його загибелі у лісі біля с. Лісники освячено символічну могилу з написом: "На цьому місці у серпні 1945 року військами НКВС було вбито командуючого західною групою УПА Івана Кедюлича "Чубчика" та командуючого південною групою УПА, лісничанина Івана Яцишина "Гордієнка". Вічна слава Героям України!"

Нині одна з вулиць в Перечині, рідному місті Героя Армії Нескорених, названа ім’ям Братів Кедюличів.

З позиції сучасних українських реалій, постать І. Кедюлича стає більш значущою, якщо нагадати про його непримириме ставлення до розколу в ОУН на бандерівське і мельниківське розгалуження. Він був категоричним противником партійного протиборства і дроблення сил, закликав до єдності, згуртованості у визвольній боротьбі з ворогами України.

Біль скорботи і, водночас, усвідомлення величі подвигу мужнього сина Лемківської Верховини Івана Кедюлича, який у віці Ісуса Христа поклав своє життя за найсвятіше, що є в людини – за Вітчизну, за свій народ – співзвучний з болем батьківського серця, яким пройнявся В. Стефаник: "…Обома руками взяв він свою сиву голову та й схилився до землі… – Ех, сини мої, сини мої, де ваші голови покладені?!.. А ти, Мати Божа, будь мойов газдинев… Ти дала сина одного, а я двох…"

У молитві уклонімося світлій пам’яті борців за волю і незалежність України! Слава Україні! Героям Слава!

Іван Кедюлич (стоїть зліва) з родиною та гостями під час хрестин сина Остапа. Поруч з ним хресна К. Шелепець, за нею – дружина Єва. Нова Стужиця, 1938 р.

Освячення символічної могили Івана Кедюлича у с. Лісники Бережанського району Тернопільської області. Місце загибелі.

Сини Івана Кедюлича – Остап (1938-1998) та Богдан, проживає у м. Виноградів

Грамота Івану Кедюличу посмертно до 60-річчя ОУН-УПА

Теги: Кедюлич

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати