Владика Мілан: "Люди кажуть, що вірять у Бога, і водночас бояться чорної кішки"

Минулого тижня 60-літній ювілей святкувала людина, відома багатьом закарпатцям. Мова йде про Владику Мілана – єпарха Мукачівської греко-католицької єпархії. За свої роки він став впізнаваним не тільки як голова однієї з найбільших релігійних громад краю, а найперше як благодійник, суспільно-громадський діяч, за що отримував журналістське звання «Лідер року». А ще його знають як справжнього революціонера, завдяки якому греко-католицька Церква набула на теренах краю неабияких висот.  Про це, а також про інші відомі й невідомі факти з життя владики Мілана – в його інтерв’ю «Закарпатці».

«Збудуємо ще не одну церкву…» 

– Владико, Вам 60, досить поважна дата. Читачам цікаво, як Ви відзначили цей день? Розкажете?

– Насамперед хотів подякувати Господу за те, що дав мені стільки сил та здоров’я працювати в Його винограднику. Щодо святкування, то, звісно, уникнути не вдалося. Того дня була подячна Архієрейська Служба Божа в Хресто-Воздвиженському кафедральному соборі, яку співслужили зі мною 8 наших єпископів: 4 греко-католицької та 4 римо-католицької Церков, а також понад 160 священнослужителів нашої єпархії, мукачівської дієцезії та з-за кордону. Прийшло на службу дуже багато вірників, незважаючи на робочий день. Це було приємно, всім я щиро вдячний. Там мене вітали представники нашого єпархіального духовенства. Після цього був урочистий прийом у відреставрованих приміщеннях єпископської резиденції, де мене вітали єпископи, представники світської влади, УжНУ, монашество, працівники єпархіального управління та нашої Духовної академії, представники різних національностей, молодь та вірники нашої єпархії.

– Зазвичай у такий день аналізують зроблене за життя. У Вас таке було?

– Аналізувати такий довгий період нелегко. Богу дякувати, я вже 36 років служу священиком, із того 10 – єпископом. Усі роки були багаті подіями. Пригадую, з якими труднощами стикався під час комуністичної влади, своє навчання у Римі, рукоположення в архієреї, яке зробив 6 січня 2003 року Блаженний Іоанн Павло ІІ. До речі, зустріч із ним для мене досі є визначною подією всього життя. Загалом тішуся, що можу служити Закарпаттю і таким чудовим людям. І це головне.

– Не шкодуєте, що обрали шлях служіння Богу?

– Не я його обрав, а Господь. Я просто відповів на Його покликання. За що вдячний. І те, що став єпископом, – теж Божа ласка.

– Ви здійснили певну революцію в житті греко-католицьої громади краю, але на Вашу долю випало й багато випробувань, як-от вихід із підпілля, суперечки з владою та іншими церквами через майно. Важко було це все зробити?

– Та ні, ніяким революціонером себе не вважаю. Коли я став єпископом, боротьби майже не було. Радше – пошук шляхів, як вийти з тієї чи іншої проблеми. А їх вистачало. Після правління радянської влади вважав своїм обов’язком повернути відібране майно греко-католицької Церкви. І багато людей, зокрема зі світської влади, намагалися мені допомогти. Наприклад, із бібліотекою УжНУ. Завдяки меценатам в університеті вдалося побудувати будівлю, куди перенесли книжки, хоча й не всі. Університетська бібліотека досі забирає 36% корисної площі нашої резиденції. Книги, які залишилися, знаходяться в не дуже хороших умовах, там вологе приміщення. Ми встановили на будинку резиденції новий дах, а навколо – дренажну систему. Завдяки цьому й покращилася ситуація всередині споруди.

– В одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що греко-католицькій Церкві в області повернули всього 30% церков, які до радянської влади належали їй. Будете продовжувати боротися за решту?

– Чесно кажучи, повернути їх нереально – вони всі у володінні православної громади. Тому ми намагаємося вирішити цю проблему іншим методом – шляхом будівництва нових споруд. За 22 роки від легалізації греко-католицької Церкви нам повернули 130 храмів, збудовано 172 нові церкви та каплиці, десь приблизно 53 будуємо. А ще 14 ділимо з православними та в 20 випадках, що служимо у римо-католицьких храмах.

На Закарпатті комуністична влада була не так довго, тому викоренити релігійність не встигла 

– Одна річ повернути майно, інша – вірників...

– Цей процес складний. Зараз нема такого масового повернення вірників, як це було на початку 90-х. З іншого боку, якщо врахувати, що раніше в Ужгороді були всього 3 греко-католицькі громади, то сьогодні їх 15. І той факт, що кафедральний собор у неділю відвідують по кілька тисяч краян, свідчить про те, що кількість вірників збільшується. Як старших, так і молодших. Нині батьки приводять своїх дітей у собор. Дякую Богу за це.

– Закарпатці загалом набожні?

– Так, можна сказати, набожні. Зрештою, тут релігійні традиції досить сильні – комуністична влада прийшла не так давно, як в інших регіонах України. Тому і викоренити релігійність їй не вдалося. Скажу чесно, в нашій країні чим далі на Схід, тим більша безбожність. Я був практично в усіх східних областях, крім Луганської, й бачив, яке там становище. На жаль. А ось на Заході ситуація протилежна, в тому числі й у нашому краї. Так склалося історично. Тим не менше, мусимо констатувати, що чимало закарпатців відносяться до релігії поверхово. Скажімо, ходять до церкви лише на Великдень або переконують, що вірять у Бога, і водночас, мають чимало забобонів – спльовують, коли чорна кішка перебігає дорогу чи ще щось. Ведуть себе як язичники. А Христа треба пізнати в собі, знайти цю стежку, яка веде до серця й пізнання Господа.

– Раніше відчували неприязнь через те, що ви, фактично, перший іноземець, який керує нашою церквою?

– Можливо, першим іноземцем був Йосиф Декамеліс (1689 – 1706 рр.), за походженням грек, та він не єдиний наш єпископ, котрий походив з-за меж Мукачівської єпархії. Ми ж усі християни! Хто були першими апостолами? Євреї. І вони проповідували слово Боже іншим народам: грекам, римлянам, варварам. Так само й Кирило і Мефодій. Вони ж були греками, а проповідували слово Боже слов’янським народам. Тому не слід зациклюватися на національностях.

– Як відноситеся до лібералізації Церкви? Є думка, що вона потрібна.

– Не сказав би, що Церква дуже змінюється. Тут суть в іншому: Церква має свій розвиток. Усі ми живі люди. І під впливом політичних та соціальних змін стаємо іншими. Раніше ж як було? Всі ходили до церкви. І було дуже дивно, якби хтось цього не робив. Тепер же через комунізм на Сході та секуляризм на Заході все змінилося. Зараз те, що люди не ходять у церкву, суспільство не засуджує. Це слід виправляти. А як це вчинити, нічого не роблячи? Тому й Церква, і священики не мають обмежуватися лише відправленням Богослужінь. Треба говорити з людьми, навертати їх до Христа, пояснювати прості речі. Потрібна нова Євангелізація, нові методи для роботи священиків. Скажіть, якби перші апостоли Христа сиділи в Палестині, то християнство поширилося б по всьому світу? Навряд. 

Люблю біціглі та лижі 

– Дозвольте світське питання – що робите у вільний час?

– О, його в мене дуже мало. Але якщо є, то люблю прогулятися ввечері набережною Ужа.

– Хіба Вам дають це спокійно зробити?

– Тому і був лише кілька разів на набережній увечері (Сміється. – Авт.). Я ще люблю кататися на біціглях. Ну, 2-3 рази стаю взимку на лижі, а також плаваю – так,  для задоволення.

– Якщо можна, нескромне питання: Вам 60, але на свої роки не виглядаєте. Поділіться секретом, звідки у Вас стільки енергії?

– За здоров’я, в першу чергу, дякую Богу. Є ще один секрет, який розказав мій вуйко, коли мені було 16: «Хлопче! У твоєму віці потрібно спати по 9 годин на день». Мене привчили лягати о пів на 10-ту вечора, незважаючи на те, встиг усе зробити чи ні. І вставати о пів на 7-му ранку. Я ввечері не сидів перед телевізором чи комп’ютером, не ходив на дискотеки. Звісно, що зараз у мене вже багато недоспаних ночей, але намагаюся дотримуватися режиму й спати бодай сім годин. Ще один  плюс – те, що я виростав у часи, коли їжа була справжня, здорова. Ми до 1957 року мали приватне обійстя, поки комуністи не забрали, де завжди було і молоко, і сир. І зараз намагаюся їсти просту та скромну їжу. Але головне – живу з Богом у серці. І відчуваю те, про що говорить апостол Павло: «Любов Христова нас спонукає».

Теги: владика Мілан, греко-католицька,

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати