Ужгород: Бродячі собаки кусачі...

Страшні історії останнім часом розповідають в Ужгороді. Про зграї безпритульних собак, які вже такі зухвалі, що самі нападають на людей, причому не по одному, а зграями. Власне, те, що бродячих псів розвелося дуже багато, помітно кожному ужгородцю, хай де він живе: в центрі міста чи на околиці.

СКАЗАВ "А" — КАЖИ "Б"

Причини їхнього збільшення зрозумілі: з рік тому собак-волоцюг заборонили відловлювати й ліквідовувати, мотивуючи це тим, що такі методи негуманні. Звісно, таке пояснення цілком обґрунтоване: у європейських країнах отак по-варварськи проблему вже давно не вирішують. Там тварин, що опинилися на вулиці, утримують в спеці­альних притулках, їх стерилізують або каструють, щоб кількість не зростала. Власне, в нас, відмовившись від методу, що використовувався ще в Радянському Союзі, теж запланували перейняти європейський досвід.

От лише зробили це дивним чином: заборонивши відстрілювання собак, притулку не створили. Щоправда, давно існує громадська організація «До­поможи другові», яка й мала взятися за будівництво притулку для тварин, однак за період діяльності все, чого вона зуміла досягти: виділення землі під будівництво в мікрорайоні Радванка в Ужгороді. Як наслідок, весь цей пе­ріод кількість дворняг не регулюється жодною установою. Якщо раніше відповідна служба виловлювала щороку 1000–1500 собак, то можна собі лише уявити, як зросло число «шариків» за час, що минув після ліквідації цієї структури. Нині, за різними підрахунками безпритульних собак є понад 3 тисячі, хоча, звісно, ця цифра умовна: просто розраховується, скільки тварин могло розплодитися за такий пері­од.

ЗА 5 МІСЯЦІВ — 241 ВКУШЕНИЙ

А між тим проблема зростає. Як повідомили нам в міській санепідеміологічній службі, впродовж 5 цьогорічних місяців ужгородці постраждали від 241 тварини (практично всіх кусали саме собаки), торік за цей же період було вкушено 238 людей. Тобто потерпілих, хоч і незначно, але збільшу­ється. З тварин, що кусали людей, – 132 невідомі, а тому постраждалим практично у всіх випадках відразу доводилося робити щеплення від сказу, адже простежити за самопочуттям бродячої собаки в най­ближчі 10 днів важко. Ця ситуація відчувається й на бюджеті кра­їни: одна вакцина коштує 27 грн., а всього їх потрібно зробити 5. Тому цьогоріч на медикаменти було вже витрачено близько 18 тис. грн.

Згідні з тим, що проблема стала дуже серйозною, й лікарі Ужгородської міської ветеринарної лікарні. Так, лікар-епізоотолог Руслан Деркач від­зна­чає, що бродячі собаки є поширювачами різноманітних хвороб. Насамперед це сказ, однак, крім нього, легко підхопити, наприклад, лишай і чимало інших. Причому заразитися можна і не лише від безпритульних тварин. Ос­кільки в місті не існує спеціальних майданчиків для вигулювання, люди гуляють зі свійськими улюбленцями, де доведеться. Тварини, отже, справляють природні потреби, де можуть міститися збудники хвороб, теж усюди: і на дитячому майданчику, і в пісочниці, і десь побіля ринку, де бабусі просто на землю викладають продукти для продажу.

На запитання, хто ж усе ж таки повинен вирішувати питання, пан Руслан відповідає, що це є справа всіх, зокрема й ветеринарної лікарні, однак у межах власної компетенції. А на цей момент ситуація така, що поняття «бродяча тварина» й не існує – собаками, що не мають господаря, повинні опікуватися притулки. Якщо раніше бригади з відлову привозили тварин до ветлікарні, то отримували довідку, що собаки підлягають ліквідації. Тепер же, видається, бродячих тварин мають доставляти до притулку, де вони доживатимуть віку.

У ПРОБЛЕМІ ВИННІ ВСІ

Дорікає в ситуації, що склалася, пан Руслан і громадянам, які не вміють правильно поводитися з тваринами. Ще далекого 1999 року Ужгородська місь­ка рада затвердила правила утримання собак, котів і хижих тварин у місті. У цих правилах все описано дуже правильно й ло­гічно. Зокрема, говориться, що власники тварин повинні їх зареєструвати в службі ветеринарної медицини, проводити щорічну імунізацію проти сказу, не допускати забруднення дворів і вулиць, здавати старих чи непо­трібних тварин до пунктів відлову тощо. Фактично нічого з вище перерахованих умов, господарями собак не викону­ється. Звісно, є й свідомі громадяни, що обов’язково щеплять улюбленців, за рік лікарня робить близько 3000 ін’єкцій, однак далеко не всі.

Додає клопоту й псевдогуманність людей, котрі більше не бажають тримати пса вдома, а вбити чи віднести на усипляння шкодують, тому вважають за краще вигнати тварину на вулицю. Або ж, скажімо, «залетіла» породиста самка від дворняги, для господаря такі щенята ніякої цінності не становлять, тому він їх просто викидає на вулицю. Всі ці непотрібні собаки поповнюють легіон ужгородських чотириногих волоцюжок.

А наразі ветеринари не можуть зарадити нічим: до їхніх обов’язків входить лікування та профілактика тварин. Поки що вони не можуть робити нічого, бо, за логікою речей, опікуватися й ухвалювати рішення повинен притулок, якого не існує.

СКІЛЬКИ ЩЕ ТЕРПІТИ?

Загалом, іншого виходу, окрім створення притулку, ніхто не бачить. «Якщо раніше їх знищували, то нині є закон про захист бродячих тварин. Ство­рена добровільна організація «Допоможи другові». Місцева влада виділила їм територію в районі Радванки. Ці ентузіасти говорили, що їм лише потрібна земля, а все інше зроблять. Але, на превеликий жаль, на цій ділянці нічого не робиться, – пояснює ситуацію начальник Ужгородського ветеринарного управління Юрій Сенинець. – Насамперед цю територію потрібно відгородити, зробити вольєри тощо. Ветеринарна служба Ужгорода зацікавлена, щоб ця організація працювала по-справжньому, бо тоді б тварин можна було доглядати, щеплювати, стерилізувати тощо. Тобто дати лад справі гуманними методами. Тому Закарпаття, як і багато інших областей України, має невтішну картину зі сказу – а це захворювання, від якого людина, якщо вчасно не звернеться по допомогу, помирає». На думку пана Сенинця, щоб розпочати роботу притулку, потрібно близько 300 тисяч гривень. Яких, очевидно, не буде ще довго.

за словами представниці орга­нізації «Допоможи другові» Віри Романової, у понеділок (11 червня) вона мала чергову зустріч із представниками Ужгородської мерії щодо цього питання. Від­повіли, що проблему чудово знають. Однак наразі коштів на це виділити не можуть, бо є нагальніші питання. Пані Віра сумнівається, що притулок буде створено цього року. Що ж, доведеться ужгородцям ще потерпіти, поки міськ­виконком повирішує свої питання...

ВІД АВТОРА. Нещодавно, інформ­агенція Укрінформ повідомила, що ужгородська мерія планує скоротити чисельність безпритульних собак удвічі (на думку міської влади, таких у місті – 1500) через створення притулку. Однак, здається, навіть його створення для тварин-волоцюг, не зможе швидко вирішити її. Важко собі уявити, що в притулку зможуть розмістити таку кількість живини. Так само й стерилізація чи кастрація не може бути панацеєю, адже вона лише призупинить дальше збіль­шення кількості тварин, яких вже дуже багато. Тому, схоже, треба вигадувати інші методи. Гуманне ставлення до тварин, безумовно, потрібне, однак чи повинно воно відбиватися на здоров’ї ужгородців?

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати