Ба-бах!.. Двічі за тиждень мене приємно вгріли по маківці новини одна другої варта. Перша – від поважного добродія з грошима продюсера Володимира Філіппова (се вам не просвітянин-тушка Павло Мовчан, який тими роками «затиряв» мільйон гривень, що виділила була держава на зйомки фільму про Максима Березовського). Так ось, севастополець пан Філіппов береться профінансувати фільм про Фірцака-Кротона за твором «Іван Сила» О. Гавроша.
Друга новина – лишень з грядки. Сашко Гаврош з Олександром Денисенком розділив у фіналі призовий фонд у Конкурсі кінопроектів, присвяченому 200-річчю з дня народження Тараса Шевченка. Звичайно, я б перше місце віддав О. Гаврошу за його сценарій «Історія одного доносу» хоча за те, що твір не висмоктаний з пальця, на противагу п. Денисенка, який сам у тому зізнався, що тільки 10% його сценарій місить історичного фактажу, а решта (90%) – Бу-Ба-Бу. Можна сказати, профанація. Та менше з тим. Послухаймо думку про сценарій О. Гавроша поважного метра в своїй галузі – Миколу Жулинського:
«Цей сценарій – добротно вивірена за історичними джерелами історія зради студентом Київського університету Олексієм Петровим членів Кирило-Мефодіївського товариства. Жодних особливих відхилень від історичної істини автор «Історії одного доносу» не допускає. Все під контролем, ніяких особливих домислів, доуявлень, гіпотез. Динамічний сюжет, активна зміна кадрів і часових площин, логічно вмотивоване перенесення подій з одного міста чи села в інше місце. Сценарист уважно слідкує за хронікою розвитку подій і послідовно веде свого головного героя до фіналу: зрада жорстоко карається власним сумлінням» (Кінець цитати).
Наразі, цілком поділяю думку п. Жулинського.
Попри все, вважаю, що Сашко Гаврош узяв т а к и високу планку, й переміг. Без інтрижок і нашіптувань кому треба впливових друзяк.
А перед очима зринають кадри з фільмів: «Марійка-невірниця» Івана Ольбрахта, «Карпатська Україна» Каленика та Петра Лисюків, «Тіні забутих предків» за сценарієм Івана Чендея, «Жменяки» за трилогією Михайла Томчанія...
Мине ще небагато часу, так – років десять-двадцять, і в Ужгороді завирує кіношне життя... за сприяння студії Гаврош Продакшн. Вірю!