***
Твоє червоне порше...
Твоє червоне порше –
надзвичайне!
Крім усього,
це ще і твоя шафа-гардероб.
У ньому чемно зберігаються акуратно відпрасовані
смокінги, костюми, сорочки
і навіть таємниці
про твоїх колишніх коханок та повій,
яких ти іноді підбирав
на трасі.
Мені подобається роз’їжджати з тобою
по вечірньому місту,
коли в салоні грають
мої рідні Бітлз
чи Кустуріца.
А ще
у нас є улюблена вулиця,
що стелиться вздовж Ужа...
А, пригадуєш, одного разу
ми вийшли з ресторану,
і твоє порше сяяло від щастя,
бо його, без нашого відома,
помив якийсь невідомий ром?
Я запропонувала втекти,
щоб не платити, адже знала,
що всі гроші ти витратив на мене
і тепер у твоїх кишенях
гуляє вітер.
Ми помчали на шаленій швидкості
у бік кордону.
Я уявила собі,
ніби ми щойно пограбували банк
і втікаємо від поліцейських,
ну, хоча б,
...у Мексику!
Навіть
мішки з мільйонами американських баксів
ввижалися мені
на задньому сидінні.
Незабаром
ми опинилися в ...осені.
А там
так довірливо шелестів зачаклований ліс
і надихав нас обох
на кохання.
І на біса мені ті мільйони «долярів», -
подумалось раптово, -
коли в мене є ти,
наша любов
та золото під ногами.
Але,
якщо я розкрию хоч одну твою таємницю
про інших жінок,
тоді попрощаюся з тобою
по-італійськи:
розіб’ю фари твоєму надзвичайному
порше...
***
Тихо на вушко
Той персик останній був найсмачнішим,
Соковитим, твердим.
Інші я тільки понадкушувала,
Чи трішки погризла...
Навіть, якщо ти живеш за тридев’ять земель,
Навіть, якщо кілометри життя між нами,
Навіть, якщо не все можемо змінити,
Я тихо на вушко тобі прошепчу,
Що сьогодні бачила, як цілувалися голуби,
Як соняхи схилили один до одного голови,
Як горіх придорожній хизувався
Перед чорноокими черешнями,
І про те...яка в тебе зачіска була вранці
Схвильована,
Коли густою, білопінною, солоною хмарою
Пролився в мені
Твій невиспаний вірш.
***
Найкращому
Мій рідний хлопчику,
Хороший мій, найкращий!
У тебе стільки ніжності й тепла!
Не залишай мене напризволяще -
Тобі ж одному щастя принесла.
Мій любий Сонцику,
Кохай мене, як вперше,
Не випускай з обіймів уночі.
Коли світанок промені розкреше
Я хочу спати в тебе на плечі.
Щоби наснились котики вербові,
Весняні квіти, вишні та айва...
А серце б"ється тихо у любові,
Бо знає всі несказані слова.
***
Серце одне на двох
Я зацілую всі улюблені місця на твоєму тілі.
Затим втоплю тебе у ритуальній ніжності своїй.
Ти зрозумієш: жага й кохання не зміліли,
Вони тремтять на павутиночці в душі моїй тонкій.
І ми в безбожно-голій осені відродимося знову,
І вигляне з-за хмар чутливий місяць-однолюб.
Я сотні віршів напишу. Як пісню молитовну
В цю грішну ніч я вип’ю мед твоїх нестримних губ.
Укриє ранок золотим промінням сонячні узгір’я.
Які ж солодкі і цілющі сни в обіймах ніжних рук!
Бо серце в нас одне – одне на двох. Бо перемир’я…
Щасливий кожен подих, погляд, вигин, рух…
***
Зізнання
Не можу тебе прогнати. Нiяк не можу…
Не можу тебе вiдпустити, але вiдпускаю
До iншого доброго ранку,
До пекла, чи раю…
Ти вчора мені сказав, що я дуже на неї схожа.
Ну майже усiм. Та ревністю, певно, найбiльше.
Ревність мене роз’їдає. Вона, як сірчана злива.
Але я не можу
Мати кращого негативу.
Тому я вбиваю в небо, мов цвяхи, залізні вiршi.
І маю єдину мрію – навіжену й таку безталанну:
Щоб надалi і ти для ревнощiв знаходив привiд.
Щоб не міг вiдпустити, не міг прогнати… Щоб я –
Як привид.
Щоб ніколи не міг розлюбити
Свою Маріанну.
***
Пасажир попутний...
Я хотіла з тобою пограти у ... шахи
І бути веселим чортиком із табакерки,
Я хотіла б на тебе добряче нагнати страху
І ділитися останньою смачною цукеркою.
Я хотіла з тобою ще... Дуже б хотіла
Пограти у доміно або нарди, шашки чи джокер.
Прокинулася б у мені підступниця Даліла
У тобі – справжній сучасний Самсон – хакер.
Я хотіла б з тобою не тільки кохатися -
Говорити про мрії, натхнення, погоду,
Філософствувати про життя, всміхатися
Тобі, але ти мене позбавляєш такої нагоди.
Мене убивають наші короткі зустрічі
Телефонні розмови чи «абонент недоступний».
Дивиться правда мені у душу, у серце, у вічі:
Невже в моєму житті ти пасажир попутний?
***
Роман у вiршах
Я утекла б з тобою хоч на край світу,
Ми жили б, щасливі, в наметі посеред лісу,
Тобі дарувала б щодня весну і літо,
Ти ж у мене маленький сонячний бісик!
Але я надихаю тебе на гарячі вірші.
Налякати натхнення твоє боюся.
Від усмішки стає на серці мені тепліше,
Та у фортеці нам повертатися мусай.
У холодні наші сумні королівства,
Де солодке життя лише на афішах
Для бідних, а для "обраних" – візантійство, –
Де визріє з болю роман у віршах...
***
Ти – варення
Солодке ти моє варення,
Сьогодні ти – з медових груш.
Благаю сонячне проміння,
Щоб воду спило із калюж.
Солодке ти моє варення,
Сьогодні ти – сливовий рай.
У серці я з твоїм іменням,
Що повноводе, як Дунай.
Солодке ти моє варення,
Суничне – пахнеш літом ти.
Солодким робиться натхнення –
Верлібром, віршем прорости.
Варення ти! Теплом обабіч
Що розтеклося? – Поясни.
Солодкий хлопчику, добраніч.
Хай сняться еротичні сни.
***
П’ятниця
На цьому острові жила печальна П’ятниця,
І катувала свою свідомість завжди самотністю,
І нарікала на недолю, бо – винуватиця,
Бо покарала цю острів’янку дурною гордістю.
На берег-мушлю до неї сходили царі із Персії,
До неї сватались сучасні шейхи та олігархи,
Встромляли в неї, неначе списи, страшні депресії
А їй хотілось в Україну, у рідний Харків.
Все виглядала, усе чекала на Робінзона!
Передчувала: у нього в серці є щира ніжність
Та тільки хвилі цілували нестерпно лоно
А з океану приносив вітер холодну свіжість.