Там, де я вивчаю англійську, переважне число студентів, власне, і є ще студентами. Київських вузів, а ще – учнями київських шкіл. У нашому класі таких – вісімнадцяти-двадцятирічних – 90 %.
Ну і що тут такого: англійська давно стала мовою світу, скажете ви. Проте у мене одразу виникла підозра, що щось тут не так. Ну не може бути стільки молодих людей, які свідомо прирікають себе на зубріння «to be or not to be», замість розважитися на катку чи в боулінгу або зависнути в клубі.
Проте, як і мій сусід по парті, більшість цих молодих розумних українців знають, що роблять. Вони крокують до школи англійської – втомлені після пар та уроків - лише з однією метою: щоб назавжди виїхати за кордон.
Серед них немає «мажорів», всі вони доїжджають у школу на перевантаженому пасажирами метро та брудних маршрутках, збирають стипендію, щоб оплатити навчання, живуть в «общагах», одягаються просто. Вони мріють стати лікарями, пілотами, науковцями, економістами, соціальними працівниками… та неважливо ким саме. Всі ці люди, якщо не тепер, то через 5 чи 10 років будуть потрібні Україні. Коли вже не буде кому лікувати та рахувати зірки…
І мені радісно водночас за них – бо я розумію, що саме там, за невидимою стіною тупості і байдужості, яка оточила українську державу, десь там, в далеких світах, ці молоді українці стануть новими Нобелями і Ейнштейнами, і винайдуть нові ракети, і ще там щось для NASA, і ними пишатиметься американський чи інші уряди. І в Німеччині їм нададуть найновіші, чисті, світлі, теплі та обладнані за останнім словом науки і техніки лабораторії. І нагороджуватимуть стипендіями, і носитимуться з ними, як з писаною торбою.
Але з іншого боку – мені так боляче і образливо. Бо, здається, без них, молодих і розумних, в Україні стане ще більш сіро і пусто. І якось ще більше на вулицях стане помітно молодиків з цигарками і пивом о 8 ранку біля метро, які плюватимуться і затискатимуть таких самих молодиць…
Але ці думки, наче сніговий ком, породжують у більшості моїх друзів цілком логічну реакцію – і вони віддають дітей у спеціалізовані школи з англійською мовою викладання або ж посиленим вивченням англійської – і все з тією ж метою… щоб хоча б вони, якщо не ми, жили в нормальній країні. І щоб їхні чисельні таланти не втопилися під плювками неосвічених молодиків, які з переходів метро, цілком можуть переміститися у затишні владні кабінети…
Бо тоді майбутнім українським астрономам залишиться хіба що рахувати дірки у власній кишені...
P.S. Читала в одному з українських журналів, що цьогоріч на отримання "зеленої карти" в США подало 800 тисяч українців...тоді як у попередні роки ця цифра сягала трохи більше 100 тисяч...