Над Україною гуркоче січ. Змагаються дві сили, моя істинна тінь – Свастика. І роблений тлін. Хрест. Тіні надокучило панькатися з тліном. Свастика жадає нестримного плину. Хрест – імпотент. Бляшане розп'яття. Моя тінь рухає світ. Мертвий Ісус тільки плутається під ногами, не дає вільно простувати, зачепитися поглядом неба. Торохтять чужі мощі в нас за плечима, і не бачимо перед власним носом рясного цвіту... Хизуємося, що в батьківському саду пологи надкушеними яблуками. Якась незвідана напасть одібрала в нас посаг Особи-Людини, Особи-Духа. Тисяча літ воюємо „за правоє дєло", а воно – ні туди ні сюди, лише рахуємо збитки...
Говерла слухає... Кшталт нації провадить Велику раду. Веде мову про лихі часи, голодних псів, ницість і твань, густу хмару, дві сили, чужі мощі, рясний цвіт, надкушені яблука, гідність і честь Особи-Людини, Особи-Духа... Шляхетні вої, мудрі рахмани, заможні селяни вибудовують оту вісь, довкола якої згуртується цілий загал виняткової раси. Білих горватів. На все свій час...
P.S. Пане местний, не дрейфте... Наша ще візьме!..