В одному з моїх творів ідеться про те, як у дизель-потязі Солотвино-Батьово двоє сектантів-проповідників обробляють молодого пасажира на предмет того, щоб об'єлеїти його та затягнути до себе, в тенета.
"Напроти мене двоє на вигляд старців розмовляють нарочито голосно, твердить один другому постулати з „Біблії", заохочують і мене до розмови. Довідуюся, що обоє: сектанти церкви якогось там дня, зараз їдуть на збори до своїх „братів і сестер", обережно вивідують моє ставлення до попів і православ'я. Зрозумів їхнє бажання:
– Мене вже не цікавить Ісус Христос і його апостоли.
– Ви – атеїст? – уїдливо запитав один із них.
– Я – арієць.
– Фашист? – трохи не підскочив другий.
– Мене передусім цікавить минуле рідного краю, а не одна з провінцій Римської імперії. До речі, ви мусите знати, що Іван Кубинець, наш земляк, у роки Другої світової війни також у муках сконав, розп'ятий німцем на воротах, постраждав за нас усіх. Доста мусувати чужу байку на свій лад, однак порятунку не буде. Не дуріть оманою себе, коли перекладаєте свої прогріхи на когось. Надто ризиковано...
Насторожилися проповідники, глипнув один на другого, кажуть до мене:
– Нам пора виходити..."
Не перший рік непокоїть мене óбраз Івана Кубинця. Можна сказати, ще з шкільної парти, коли до присілка Новоселиці – Тисолова – поспіхом була прокладена асфальтована дорога, а в самому присілку нашвидку держава побудувала для доньки Івана Кубинця хату, позаяк з Праги мала приїхати висока делегація на батьківщину Героя Чехословаччини.
І хоч від Тисолова до Широкого Лугу якихось три кілометри, та й по сьогодні немає на сьому відтинку дороги асфальту. Се – по-перше, за що здавна дорожу іменем Івана Кубинця й заздрю тисоловчанам, а по-друге за те, що тоді чехи привезли були з собою й роздавали видану чеською мовою брошурку про Івана Кубинця...
Восени 1944 року, коли 4-ий Український фронт звільнив Закарпаття від угорської окупації, Іван Кубинець зголосився був до чехословацького корпусу, хоч уже мав і жону, і малесеньку донечку...
Нині вже спочили в Бозі і Чехословаччина, і Союз, і вже помалу відходять у вічність останні їхні герої. Та розіп'ятий на воротах Іван Кубинець обструкції історії не підлягає. Він – є! Не міфологізований, не канонізований, не притягнутий "ілюмінатами" за вуха яко Син Божий...
Іван Кубинець – смертний уродженець гірської Новоселиці.
Тут похований Іван КУБИНЕЦЬ