Та чхали в Закарп(йоттє) на те... Знаю...
Дякую!.. Украйна-мать у нас одна, що в Донецьку, Києві й Ужгороді... Извенітье, братове... Канєчно, я нє корєнной закарпатєц, что бы говоріть о своєй Родінє іс далєка, как ви патрійоти... (Іщо раз ізвеніте, пристойниє руссіни-йукрайонцы, я по рузкі, к сожаленью, ну, с вамі, ні на слово нікак не кумечу. Хроніка).
Может быть -- допустіл у данєм разє ошібку... Пєтр Мідянка меня выправіт... Односєльчанін, талантлів, как не как... А вузькоколєйку -- жаль... Борітеся -- поборітє...
Що не кажіть, аматори крутих інтриґ, а чужинці дбали про наш край ліпше, ніж автохтони нині при керівних посадах і скоробагатьки. З цього приводу можна наводити безліч прикладів, шукати в тому винуватців і вішати на них усіх собак, а віз, на жаль, і нині там.
Пригадую, приїхав із заробітків з Чехії мій родич і давай нахвалювати, як там дбають про довкілля. Наприклад, стоїш на платформі, чекаєш електричку, а тут і там стрибають-плигають зайці, козулі, й ніхто в них, завважте, не стріляє і т.д. і т.п.
Слухав я, слухав, свого родака, та й запитую:
– А чому в нас не може бути так?..
Пошкрібся за вухом він і сумно каже:
– Видно, бракує вітамінів...
Ну, звісно, тут я розійшовся...
– Як ти смієш, брате, так низько опускати наш народ... Адже такого працьовитого "вола" ще спробуй пошукати на континенті...
– Тьху, – чвиркнув він крізь зуби й налив обом по погарчику оковитої.
І випили ми за ледаяке здоров'я "рабів німих" у центрі Європи. (Звісно, за клієнтів їхніх не пили, бо вже ду-у-же оббирають братів і сестер во Христі). Лише за рабів... Най би хоч мало поправилися... Та позаяк українці (руснаки, русини, рутенці, нямиші) після першої не закусують, випили ми другу вже за "упокій" штрики "Усть-Чорна – Тересва". Чому саме штрики?.. Небезпідставно поцікавитесь.
Бачите, ми з родаком отроками любили нею проїхатися з Нересниці до Калин або Дубового, бувало, що й до самого Усть-Чорного. Тоді то було найбільше досягнення інженерної думи в полонинських горах. А в Нересниці на переїзді кидався одразу в очі довжелезний біло-червоний шлаґбаум і кульгавий залізничник вправлявся ним завиграшки.
Трохи з історії вузькоколійки. Її розпочали будувати ще за мадярів: 1887 року, а закінчили при чехах – 1938 року. Спершу штрику проклали з Тересви до Нересниці. 1928 року аж за Усть-Чорну.
Перевезення пасажирів на головному відтині Тересва – Усть-Чорна розпочалося в квітні 1937 року. Тоді на залізниці було задіяно 9 локомотивів, 2 моторні дрезини. 166 вантажних і 7 пасажирських вагонів. Її протяжність досягала 250 кілометрів.
Потому двічі "грянув грім" – 1998 і 2001 роках – повінь у краї, і штрику розтягнули завбачливі бізнесовці до цурки.
Потрібно віддати належне моїм родакам братам Дудлам з Широкого Лугу. Вони придбали фрагмент зруйновано залізничного мосту в Дубовому й тепер у селі є хоч один путній міст. По ньому ходить на роботу й у неділю до церкви відомий поет Петро Мідянка, а коли на тому боці села хтось помре, то машина з небіжчиком їде по сьому мосту, а піп з процесією по хиткому, ближчому до цвинтаря. Та й я, коли приїжджаю в Широкий Луг, люблю постояти на ньому. До слова, перспективний поет Андрій Любка заприсягнувся був мені на сьому мості в присутності Павла Вольвача, ще якоїсь кралі та сріберного місяця більше ніколи-ніколи не матюкатися в своїх віршах.
Та я відхилився від думки про мого родака. З ним, який працював роками в Усть-Чорнянському лісокомбінаті й довго не виплачували платню, розрахувалися після повені кількома рельсами...
Чи можна було врятувати штрику?.. Безумовно!.. Сумно пошкрібся за вухом мій родич... І третю чарчину ми випили за... стовп у центрі Європи. Зрозуміло, він – не жінка, та проте притягує до себе не одного туриста... Не обійшлося у нас за столом й без зворушливих слів:
– Подкарпатские русины,
Оставте глибокий сон...