Це було нетрадиційне відкриття портретів клієнтів установи, які автор створив самовіддано під час перебування в цьому регіоні. В той же час керівництво установи та громадське об'єднання "І тут живуть люди" домовилися на подальшому співробітництві і далі створювати портрети нових клієнтів. На жаль, навесні 2007 року раптово обірвався життєвий шлях цієї благородної людини – Юрія Кресили.
Незважаючи на цей сумний факт, організатори не відступили від своєї первісної ідеї, щоб продовжити малювати портрети нових клієнтів, і тим самим сприяти не тільки пропагуванню установи, але й регіону, про який більшість людей говорить, що знаходиться там, де кінчаються курні дороги.
Спливло кілька років. Все ж таки вдалося знайти охочих художників, які зрозуміли оригінальність ідеї і були готові самовіддано, без претензії на гонорар, так би мовити, за харчування і проживання, художньо відтворити обличчя бабусь і дідусів, які живуть в згаданій установі. Не знайшовши таких охочих дома, то у співпраці з Закарпатським обласним організаційно-методичним центром культури в Ужгороді знайшли їх в недалекому Ужгороді.
Після оформлення візових формальностей художники-живописці Олександр Сидорук і Володимир Mишанич приступити до роботи: від 12-го до 15-го травня ц.р. вони створили портрети всіх клієнтів установи. Це була неординарна подія, яка дуже позитивно вплинула на одноманітний стереотип життя всіх мешканців. Якщо донедавна треба було умовляти багатьох з них, аби дали згоду позувати перед художником, тепер вже не було жодних проблем: клієнти терпляче чекали, коли дійде черга, щоб і вони могли сидіти на стільці перед художником і щоб їх портрет прикрашав вітальню і став складовою частиною міні-галереї установи. Жваво дискутували не тільки про вже готові роботи, але і під час малювання, навіть тоді, коли появлялись лише перші контури портрета свого сусіда по кімнаті.
Художники швидко заприятелювали з клієнтами, говорили з ними на різні теми, що їм допомогло краще проникнути в їх внутрішній світ і все це перенести на папір. Працювали різними техніками - олівцем, вугликом, пастеллю. Для журналіста телебачення "Земплин" художники сказали, що перебування було дуже цікавим для них. За словами Олександра Сидорука, малювати портрети старих – дуже інтимна річ, це – немовби сповідь, дотик до людського життя, у кожної людини є свій світ, доторкнутися до якого є дуже цікавим і таким чином можна легко заглянути у її внутрішній світ. Володимир Мишанич сказав, що малювати старих людей дуже цікаво, кожна людина – це особистість, її життя є джерелом досвіду і недарма кажуть: життя прожити – не поле перейти.
Організатори подбали не тільки про роботу для художників, а й про відпочинок за традиційними народними страви – печеною у вугіллі картоплею, домашнім сиром з сметанкою, домашньою квашеною капустою з цибулею та олією, домашніми батіжками-корбачиками з сиру, печеною солониною і ковбасою.
У суботу вранці організатори показали художникам дерев''яні церкви в Тополі, Руському Потоці, Улицькому Кривому і Кальній Розтоці. Не забули ні про статую Медової баби, яку створив академічний скульптор Марек Житнян з семиметрового дуба і яка стоїть в самому серці національного парку "Полонини" – за сім кілометрів від Новоселиці. Виставка буде відкрита влітку за участю рідні клієнтів, гостей з обох сторін словацько-українського кордону, художників, працівників телебачення, радіо і преси.
Михайло Іванцо, Снина
Під час роботи над портретом
Художник Олександр Сидорук
У полоні роботи над портретами
Портрет майже готовий