П*ять просторих виставкових залів і безліч мурашиного люду в супроводі живої струнної музики сьогодні були в полоні неоціненних полотен Ерделі й Бокшая. Ох, як ще далеко письменникам і всьому творчому люду краю (та й усієї Батьківщини) до витонченого й окриленого пензля найвищої проби сих недосяжних малярів. Я майже не звертав увагу на високих, середніх і дрібних посадовців, які ошивалися довкола та щось нарочито голосно гомоніли, а захоплено вбирав красу і силу тих удатно підібраних фарб, що магнетично поглинали мене цілком і повністю в гуцульські плаї та низинні краї Закарпаття на феєричних полотнах. Ось де двійко моїх справжніх русинів зуміли через хитромудрі засоби езопового труда та творчої продуманої мислі передати незрівнянну самобутність українського народу ген-ген так далеко від усталених книжно-державних руських Десни та Києва... Хоч і Бокшай, і Ерделі уроки для своїх студій брали по європах, а світ свій незрівнянний сотворили суто український... Як наче вчора, в Незалежній Україні!
Повмирали боги, напівбоги, попи з Ісусом ледве дихають на ладан, а про національних (маю на оці недолугих поводирів народу) героїв нема наразі й про що говорити, і тільки прості й геніальні мої старші брати: Бокшай й Ерделі велично викрашаються своїми творами на історичних стінах соняшної площі в арійському Києві...
Цікаво, чи вже прибрали в Ужгороді біля їхнього невпорядкованого пам*ятника наймані служки Погорєлова балабушки людського лайна та шмати порваної церати?... Варто б!