Якщо прийде окупант, то він застане спустошений Виноградів, хати (з краю) будуть міцно закриті, вікна зашторені, телефони відключені. Захисники і повноважні представники міста спішно перейдуть на сторону окупанта з найпатріотичніших і найгуманніших міркувань, керовані виключно інтересами громади. У церквах будуть служити подячні служби за те, що Бог врятував і за здоров'я нових господарів. Священики прийдуть до нової влади за коштами "на боже" і закличуть громаду до християнського терпіння, "бо всяка влада від Бога".
Незмінною залишиться тільки добре вкорінена закарпатська традиція пити каву. А яка кава без розмови? Ми будемо говорити, як було добре колись, коли був порядок. Коли хліб був по 16 копійок і кожен мав роботу. В кінці обов'язково додамо: ну, подивимося, що ці зроблять. І станемо чекати, спостерігати і прилаштовуватися до нових умов. У цьому "що ці зроблять" є сатисфакція і індульгенція кожному, хто приходить, бо йдеться не про "як", а саме про "що", а якщо замінити на "що мені зроблять", то різниці ніхто навіть не помітить.
По-правді сказати, ми не завжди були такими. Нашому серцю не чужі високі емоції. Але залишки цього високого, доброго, вічного, трансформувалися великою мірою у сентиментальність. Тому ми плачемо над долею кіношних героїв, обурюємося несправедливістю. Наприклад, як зараз: ну чого так мучать Луценка? Живого чоловіка хочуть у гріб покласти. Хтось за кавою посперечається: а коли він був міністром, то пив та бився, а за нас не думав. Або: ви бачили як у Києві "День гніву" розганяли? Людям не дають уже й слово сказати. І знову за кавою: доста, наговорилися. П'ять років мали, а що зробили? Йсі хоч порядок наведуть. Але об'єднує всіх одна думка і переконання: народ постійно обманюють, з нього наживаються і він постійно розчаровується. Тому ми вже звично дивимося вперед і трошки вверх з надією, що станеться чергове чудо: прийде чоловік і допоможе нам увійти в цілющу воду євангельської купальні Вифезди (Ів. гл. 5 вірш 1-15) після того, як збурить воду ангел. В результаті ми всі оздоровимося, ощасливимося, візьмемо свою постіль і підемо з цього місця стражденних і розслаблених. Але ось біда - нема чоловіка вже багато-багато років. Думали, що то Ющенко, а він нам тільки багатослівно розповідав про здорові і щасливі місця, про свободу і демократію, а у воду чомусь не заводив. Тепер прийшов Янукович – сильний і конкретний. Ну, думали, цей точно хоч за ногу заволочить в цілющі води. Але замість того, щоб нас лікувати і ощасливлювати (вже сьогодні) на ангела одяг скуфійку православного московського патріархату і купається з друзями здоровий і щасливий, а з-під нас і ту нещасну постіль норовить витягти.
Прочитали написане – здається, що нас ще одним каменем приклали. Не гоже закінчувати песимістично, та й далеко це від повної правди. Яка нагорода, якщо додасться ще один трупоподібний смисл. Тому пропонуємо кожному прислухатися – уважно, на самоті. Там, на глибині, куди не досягає зовнішній шум і набридливе "я"... Чуєш? Чуєш Його голос?
- Так чи хочете бути здоровими, діти? Чи хочете тут лежати йойкаючи і бідкаючись все життя? Чи готові самі, без сторонньої допомоги, не зважаючи на об'єктивні і надзвичайно поважні причини, незважаючи на суботу, коли толерантним і цивілізованим хворим, які хочуть зватися справжніми європейцями, приписано лежати і не рипатися – ВСТАТИ, ВЗЯТИ СВОЮ ПОСТІЛЬ І ЙТИ ВЛАСНОЮ ДОРОГОЮ У СВІЙ ВЛАСНИЙ ДІМ? Нехай і через " День гніву", нехай і через жорстоку боротьбу зі страхом і неміччю... Ти зможеш, тільки вір, і Я допоможу тобі.
- Вірю Господи, допоможи моєму невір'ю.