А ця сумна історія сталася днями – під час зйомок сюжету-розслідування про життя бродячих собак Києва. У супроводі волонтерів ми два тижні стежили за комунальними службами, які займаються так званими порятунком безпритульних тварин. Щоб ви одразу зрозуміли – порятунок – це відстрілювання з подальшим спаленням у крематорії так званого притулку для собак. В цьому притулку, який живе за наші з вами податки, собаки помирають від туги, голоду, холоду, страшних хвороб. Доля тих, хто виживає, ще гірша – вольєри не резинові. Щоб звільнити місце для новоприбулих собак, старих спалюють у крематорії. При чому, волонтери підозрюють, що "заживо" - бо декілька разів ловили працівників на тому, що замість присипляючого уколу, собакам вводили звичайний нашатирний спирт.
Ви спитаєте, кому це вигідно? Лише в столиці до кишені мисливців за псами потрапляє пів мільйона гривень. В масштабах країни – це шалені гроші. Порахувати бродячих тварин нереально, тож цифри малюють зі стелі. Словом, поки є вуличні пси – є робота. Є робота – є гроші. Як кажуть самі зоозахисники – круговорот собак та грошей в природі.
Але найбільше нас шокувала історія маленького Бобика. Його – просто на наших очах – здали на вірну смерть господарі. Песик, абсолютно нічого не підозрюючи, махаючи хвостиком, сам підбіг до мікроавтобусу. Господар скомандував заплигнути – і песик опинився у пастці. Якусь мить ми не могли повірити власним очам. Але чоловік спокійно розвернувся і пішов собі додому, а ловці поїхали здавати здобич до притулку.
Уже в притулку – під виглядом волонтера – я дізналася в працівників історію зрадженої собаки. У паперах він значився як Бобик, а здали його дійсно – господарі, начебто через виїзд за кордон. У притулку Бобик не мав жодних шансів на виживання. На відміну від домашніх породистих собак, якими працівники притулку відкрито торгують і тому тримають у кращих умовах, наш герой виявився звичайною старенькою дворняжкою. Тому його одразу кинули в клітку з бродячими собаками.
Песик, який 10 років прожив у квартирі серед людей, закляк і онімів. Він не рухався. Він не скавучав, не гавкав. А з його очей повільно стікали сльози...
Витримати його погляд було просто неможливо. Тим більше, що ми точно знали – йому залишилися лічені дні. В притулку саме лютувала чумка. І, звісно, лікувати собак ніхто не збирався. Заражених просто кидали у піч.
Бобика ми забрали наступного ранку. Він не міг рухатися і дрижав, наче осиновий лист. До машини ми несли його на руках, бо нещасний шокований Бобик не міг ступити і кроку.
А ще по дорозі ми зрозуміли: наш зраджений господарями Бобик - ніякий не Бобик. Бо на це ім'я він навіть вухом не повів...Івзагалі здали його не тому, що кудись їхали, а просто тому, що він вже старий...
Ми назвали його Глед – від англійського "glad", радий. Бо були дуже раді бачити його ще живим і здоровим.
Щоб знайти новий дім для 10-річного безпородистого Гледа, ми витратили всього три дні. Правда, песик і досі ще не очухався від стресу та шоку. І лише почав звикати до свого нового дуже-дуже доброго господаря...
Я знаю – Глед – щасливчик, у нього все буде добре. От тільки спокою не дає інша думка: скільки ще таких зраджених Бобиків, Гледів зустрічає свою смерть в печах державних притулків для тварин. Скільки беззахисних чотирилапих враз перестають бути друзями, бо бачте згризли дорогі чоботи чи подерли меблі.
Мені так хочеться вийти на якусь велику площу і крикнути: люди, не зраджуйте братів своїх менших! Не віддавайте їх у смертоносні притулки. Не викидайте на вулиці. Ну хоча б заради себе самих. Ви ж бо всі хочете потрапити до раю...
Коментарі
Дякую, Христино. Я лише одного так і не збагнула - Бородянка знаходиться в якихось 30-40 км від Києва. Це максимум година їзди на машині. Як люди можуть віддавати своїх УЛЮБЛЕНЦІВ у той концтабір - навіть не перевіривши, в яких умовах живитиме тварина? Там же достатньо зайти в карантин і ще довго перед очима будуть ті нещасні собачки з сумними очима! Я все-таки думаю, що це все казочки, що люди думають, що Бородянка - це санаторій. Насправді на лице безвідповідальність і БЕЗСЕРДЕЧНІСТЬ. І нема іншого їм виправдання.
Я від імені київських волонтерів і зоозахисників, які на власні очі бачать жахи КП в Бородянці і провадять нерівну війну з міською владою, складаю подяку Лесі Кешелі за чесне і сміливе висвітлення цієї проблеми. Після сюжетів деяких журналістів-казкарів, які переконували громадськість, що “притулок” є санаторієм для собак, озвучення проблеми якою вона є здається неймовірним.
У відповідь тим дописувачам, що сприймать собаку як потенційного нападника, зазначу, що проблема безпритульних тварин в місті не звужується до небезпеки собачих покусів. Так само і матері всіх дітей, що постраждали від автівок, можуть вимагати заборони автомобільного руху в місті. Від того що собак знищують звірячим способом, покусів не поменшає. Навпаки, за умов постіного знищення кількість нових собак прямо пропорційно зростає, і зростає швидко.
Отже, основна проблема полягає в тому, щоби місто не перетворювалося на конвеєр смерті, одна з ланок якого – так званий притулок. “Так званий”, тому що в корумпованій країні чорне будуть рядити в білу оболонку, відмиваючи гроші. Поряд з корупцією треба розглянути і ще одне явище – негуманність. Під удар потрапляють не тільки беззахисні тварини, але і люди, над якими збиткуються міські чиновники. За соціальними опитуваннями, тільки 7% киян погоджуються з нинішньою ситуацією і не бажають її змінити. Не всі 93% киян є активними зоозахисниками і знають, що робити, але за жодну ціну не підтримують безглузде вбивство, яке триває роками. Вирішення проблеми повинно бути комплексним і приведе до перемоги здорового глузду, якщо буде здійснена загальноміська програма стерилізації із залученням кількох підзвітних громадському контролю притулків. Для цього потрібні фінанси, і декому це здається безглуздою витратою бюджетних коштів. Але безперервний потік собак у потойбіччя разом із прірвою, в яку спадають державні кошти – це безглуздя аморальне.
"Собака буває кусачою, тільки від життя собачого..."
Лесю, дякую Вам за щире сердце і чудове спасіння живої істоти, яка має таке ж право на життя і гідну старість як і двоногі створіння, гордо іменуючі себе людьми.
Хороший пост, сльози капали і водночас щаслива за Гледа-Бобика.
Але саму собаки кусали вже тричі, колегу - теж тричі.
Це та ситуація (не беручи до уваги Бобика), коли брати менші стають ворогами((
І притулку нормального не буде, стерилізація не захистить нас від укусів, а гроші й далі будуть відмивати((
І, до речі, з бюджету виділяють кошти на євтаназію. Тільки ж присипляти треба наркотиком, який, як підозрюють волонтери, йде наліво.
До речі, багатьох волонтерів - і я це бачила на власні очі - теж іноді кусають собаки. Навіть тоді, коли волонтер з добрими намірами хоче допомогти. Ну буває таке, бо собаці не завжди поясниш, що їй хочуть як краще. Але від того волонтери не відмовляються від своєї благодійної роботи
Віктор, ви знаєте, багато людей роблять дуже погані речі - нападають, крадуть. вбивають і т.д. Але ж це не означає, що ви ізолюєте себе від супсільства чи почнете вбивати всіх людей. правда? Так само і з іншими живими істотами - кусають не всі собаки і далеко не всі. А щодо фонду по евтаназії - ні, сорі, краще нехай собаки мені дякують за те, що залишатимуться живими. Як журналіст я принаймні можу підняти цю тему нагору. Вбивати - ніколи.
Спалювати тварин живцем не є по людськи, але і водити їх до перукаря і платити тисячі доларів на утримання собаки теж. Проблема існує і нікуди від неї не подінешся. Людину, яку покусали, чи якщо покусали її дітей, нічим вже не переконаєш. Ви б, краще, Лесю, створили фонд, щоб завжди було чим приспати собаку, а не спалювати живцем. Багато б собак Вам вже сьогодні подякували.
ОРися, Ви молодець:) якщо киці 17 років, це означає, що їй у вас добре:)
до опанькі:
1. Про дітей та калік я вже написала у своєму коментарі - добре серце не буває вибірково добрим. Лише до тварин, чи лише до старих, чи лише до дітей. НОРМАЛЬНО - це любити, співчувати. простягати руку допомоги тим, хто в біді - тварина це чи людина - неважливо. В даному випадку йшлося про тварин. Але це не означає, що мені не болять проблеми старих чи дітей. Я теж прекрасно знаю про них. Обіцяю - наступний пост про людей:)
2. Щодо покусів. Я свідомо не чіпала тему покусів - це зовсім інша тема. Але є статистика покусів в Києві. 55 % покусів - це домашні собаки. ДОМАШНІ, ті, яких господарі ведуть на повідку, виховують, дресирують і т.д. 45 % - це покуси безпритульних. Це по-перше. А по-друге, пам"ятаєте: собака бывает кусачей только от жизни собачей... Чим гуманніше ми будемо ставитися до тварин, тим краще ми будемо знаходити спільну мову.
3. І третє - найголовніше. Я, як і ви не хочу, щоб собаки бродили по вулицях. І в тому числі кусали, нападали і т.д. Я за те, щоб собаки були стерилізовані і були в добрих руках. Повірте, з добрих рук вони ніколи не нападатимуть на вас та ваших дітей. А для цього треба просто: не відмивати гроші на відстрілах. Бо ти сьогодні відстріляєш тисячу, а та тисяча, яка залишилась народить завтра ще 10 тисяч безпритульних і це замкнуте коло. І саме тому весь світ вже давно придумав вихід. І це не смерть від куль. холоду та голоду. А це - соціалізація. Себто прилаштування тварин людям.
Я тримаю в хаті молодого котика і його стареньку маму (якій десь біля 17 років) Інколи мене питають чому не викинеш її з хати? У відповідь запитую, а ви б хотіли, щоб на старість вас викинули з хати?
Отаке ставлення до тварин, це діагноз безвідповідального суспільства. Безвідповідального у всьому - у ставленні до близьких, до місця де живеш, до роботи , до держави.
Привіт, Лесь! Тема, як граблі: наступаєш і щоразу тебе по чолі лупить. Ти провокуєш нову хвилю"за" і "проти" "бобиків"! Притулок - погано, без притулку - теж погано! Держава -г...,все так запущено, що руки опускаються! Ти молодець, що саме так вчинила. Я теж вірю, що не всі люди - чмо, хоча вірю усе менше. На жаль...
Лесю, Ваша стаття зворушила, все гарно, а якби один з собак покусав, не дай Бог Вашу дитину чи кого іншого, Ви все так би продовжували ставати на захист цих милих тварин? А щодо притулку для дітей, калік , тих , кого ми завжди бачимо на вулицях у кожному місті?
я дуже сподіваюся, що до людей дійде - хоча насправді не знати про Бородянку, якщо в тебе є тварина, просто нереально. Про ті жахіття кричать волонтери вже не перший рік. І тому для мене велике питання - як господар може думати, що це якийсь рай для собак.... велике питання...
Леся, дякую за програму! Дуже гарно і ясно все показано як воно є. Можливо на когось таки вплине те, що відбувається в концлагері Бородянка..
Дякую:) знаєш, багато людей не розуміють, багато навіть крутять пальцем - типу, дурна, краще дітям поможи. Але я точно знаю, що люди, які рятують життя тварин, так само ніколи не пройдуть повз ту ж нещасну дитину чи бабусю. А ті, хто підніме каменюку на бездомного пса, той відвернеться і від сироти чи пенсіонера.
Але ми не такі:)))
п.с. Не пропадай)))
Радий знову бачити тебе тут, Лесю))
З Бобиком - зворушливо. Ще коли я в журналістське міжсезоння працював у Клубі любителів природи ужгородського ПАДІЮНу, то вчив дітей, що для того, аби робити добро, треба проявляти зусилля, тоді як зло робиться само по собі, без зусиль. І як приклад наводив собак: пройти мимо голодного і змерзлого собаки на вулиці - просто, а от нагодувати, або й ще більше - забрати додому, то проблема. Зрештою, легко і приємно взяти додому цуценя і, граючись, виростити з нього "друга сім'ї. Але треба мати справді велику душу, аби забрати з собачого притулку СТАРОГО пса. Це справді подвиг...
Дякую, що серед тягучих буднів спровокувала в мені НЕзайвий душевний порух.
Загалом, лише за останні тижні у нас на сайті з'явилося багато матеріалів на цю тему. Щось відбувається. Мо', суспільство дозріло до добра?..