Що оповідають збігці з Карпатської України

Про події на Закарпатті далекого 1939 року дехто нічого не знає або воліє не згадувати, а хтось інший впадає в лицемірну демагогію і критикує закарпатців, які, нібито, повелися на агітацію галицьких націоналістів і тому стали до оборони своєї Срібної Землі. Мовляв, окупанти прийшли, щоб повернути своє, і якби ніхто не чинив опору - все відбулося б мирно. Якщо б такою логікою послуговувалися всі, хто став на спротив фашизму, то перемога фашистських режимів над світом, найімовірніше, була б забезпечена.

Не знаю, чи дійсно такими темними і неосвіченими були наші діди, що без галицької агітації не зрозуміли б суть того, що відбувається. Чи взагалі морально звинувачувати будь-кого в надмірному патріотизмі? Мені важко судити про „міру" патріотизму людей, що тоді боролися і помирали за право бути „українським патріотом". Не багато сучасних патріотів змогли б прийняти правильне, гідне рішення, дивлячись у жерло ворожої гармати або гвинтівки, відчуваючи на собі подих смерті. Хто знає, чи вистачило б духу в любого з нас покинути родинне тепло з твердими наміром захищати свою землю до останнього подиху? Ми живемо мирно і маємо вибір. Березень 1939 року багатьом не залишав вибору.

Багато написано про жахливу розправу у березні того страшного року в с. Кваси над цивільними людьми - українськими патріотами. Через сім десятиліть на братській могилі закатованих встановлено і освячено меморіальний Хрест, за участю Єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Мілана Шашіка проведено панахиду.

Та все ж, одна згадка про цю подію, надрукована 4 серпня 1939 року у 179 номері газети „Свобода", що видавалася в Джерсі Сіті (США), і нині заслуговує на увагу. Ретельність, з якою автор описує цю подію, вказують на те, що він сподівався - написане ним стане коли-небудь підставою для судового звинувачення. Тут немає міфів, якими пізніше обросла ця історія. Однією із жертв Квасівської трагедії був голова Требушанської Народної Ради Федір Рознійчук. Протокол складено за свідченнями одного з його синів, братом відомого закарпатського літератора Марка Бараболі. Цікавим є бачення причин цієї ситуації, опис реакції односельців, місцевої влади та німецького консула на те, що відбулося. Нижче подаю текст мовою оригіналу:

 

5.

До протоколу зголошується молодий чоловік з простріленою рукою, бувший урядовець міністерства земледільства в Хусті, й оповідає таке:

„Дня 17.ІІІ ц.р. прийшли до нашого села Требушан, Рахівського повіту, мадярські терористи та чорнорубашники і дали зброю місцевим мадярам, у тому числі і кільком особам з темним минулим. Узброєні гвардисти дістали уповноваження „робити в селі порядок", причім як винагороду обіцяно їм по 100 пенгів за голову кожного вбитого українця. А дня 19.ІІІ прийшли два гвардисти до нашої хати і арештували батька, а крім того упродовж тогож дня арештували ще чотирьох наших людей, так, що в цілості було арештованих 5, а саме:

„Федір Рознійчук, селянин, літ 52, голова місцевої Народної Ради;

„Василь Тимочук, селянин, літ 34, батько двох дітей.

„Михайло Циганин, селянин, літ 28;

„Іван Годван, селянин, літ 20;

„Іван Полянчук, селянин, літ 26;

 

Це було в неділю, причім гвардисти сказали, що беруть арештованих тільки на „вислух"

(переслухання), після чого вони вернуться. Але потім, як той вислух перед місцевою Народною Радою відбувся, арештованих не випустили а передержали їх під сторожею до рана, до понеділка, 20.ІІІ, і тогож дня, в г. 11 передполуднем, запакували їх у товарне авто,

що саме приїхало з Бичкова з групою мадярських терористів. У тім авті були уже два сковані українці - Небола Василь, учитель з Тересви, та священик - о. Купар зо села Грушево, тячівського пов., й отак отих сім наших арештованих відїхали с терористами в напрямі Рахова. Притім односельчани, що жиють вище села, бачили, як мадяри арештованих підчас їзди били прикладами крісів. Тоді наша родина, стурбована арештуванням та вивезенням батька, намагалася віднайти слід, куди його відвезено,  і розпитувала в околиці людей. Але мадярські терористи намагалися скрізь затирати сліди за арештованими і поширювали через своїх шпіонів вістки, будьто би арештовані були в Рахові, то знову в Бичкові, то в Ясені, а накінець казали, що їх відіслали до Польщі, і тимто й шкода далі розпитувати про них. Колиж отак минув уже цілий тиждень, а ми про батька ще завжди не могли розвідати нічого, тоді моя мати, питаючи за батьком у Рахові, стрінулась тут з нашими людьми з Квасів. Вони, зажадавши від мами збереження тайни, сказали їй, що у Квасах лежать замордовані ті люди, що їх мадяри вивезли з Требушан. Почувши таке, мама зараз вернулася до Требушан, після чого батьки двох убитих, а саме Полянчук Михайло і Годван Василь, подались таки пішки до Квасів, щоб переконатися про правдивість жахливих чуток. Цим двом сказали в Квасах, що вістка про вимордування людей з Требушан правдива, і вказали їм на місце вище Квасів, віддалене приблизно 7 км., в одному зворі. Вони пішли туди, а коли туди прийшли на вказане місце, то і справді знайшли тут трупи помордованих. І дізналися від людей таке:

„Тоді, коли приїхало авто з пятьма селянами та з двома інтелігентами, люди бачили, що всі привезені були страшно скатовані. Не зважаючи одначе на те, мадярські кати веліли їм висісти з авта, дали їм до рук лопати і ручний скоростріл, і пустилися з ними горі, дорогою до Ясіня, а там збочили в сторону згаданого звору. Тут - як оповідають наочні свідки з околичних хат „по бережках"-поставили арештованих рядом, і найперше дали до них сальву з машинкрісу в ноги, так, що всі вони з розтрощеними ногами попадали. Після того....... (Тут опускаю садистські подробиці розправи – авт.)

 „Та масакра тревала повних 2 години-бо так довго люди чули крик зо звору-аж поки масакровані у страшливих муках не сконали. І всі трупи підпливали кровю, що є знаком того, що жертви були масакровані живі. В кінціж мадярські діяволи присипали їх снігом, а самі вернулися до свого авта у Квасах і відїхали.

„Провіривши отак правдивість чуток про правдивість масакру нещасних селян з Требушан, обидва згадані батьки - Полянчук і Годван-вернулися додому, й упродовж кількох годин знало вже село про варварський учинок мадярських терористів. Люди страшно були обурені і подалися з протестом до нотаря, домагаючись від нього перепустки для всього села в дорогу до Квасів, бо ціле село хотіло бачити нещасні жертви мадярської дичі. Тоді нотарь обіцяв  дати на це дозвіл, але покищо звелів людям чекати, і в той же час телеграфував до Квасів з тим, щоб трупів поховати. Староста дозволив перевезти їх на цвинтар і похоронити всіх у спільній могилі, на якій поставлено 7 хрестів, значених іменами жертв. А на другий день мадяри дали окремий поїзд для людей з Требушан, щоб вони могли поїхати безплатно поглянути на могилу, з чого скористало 200 чоловіка, при яких участи відбувся додатково похованний обряд. Те все зробило велике вражіння на мадярів, так, що вони спершу хотіли заарештувати батьків убитих хлопців, за те, що вони принесли в село вістку про масакру у Квасах, але де-далі, коли про справу дізнався і німецький консуль у Хусті, посмирніли і почали звалювати всю вину на терористів"

 

Протокол списав при свідках  д-р Остап Грицай.

 

Розставити усі крапки над „і" в подіях сімдесятирічної давнини не легко. Тим не менше, справедливість має бути встановлена,  запротокольовані злочини мають бути  розглянуті в судах, постраждалі родини повинні почути вибачення та отримати моральні компенсації, які отримали інші жертви фашизму.

 

 

ПОСИЛАННЯ http://htmlimg3.scribdassets.com/4ukkrgfagwqrzou/images/1-ee2c9fa8b1/000.jpg