Мов вакханка в шаленому танці, вигинаючись закружляла, понеслась по сніжній поверхні Хуртовина, здіймаючи за собою білий порошний шлейф. Сивий Вітер-дідуган на скрипці хвацько та пронизливо їй акомпанував.
Мороз рум'янощокий в колючі обійми зелені ялинки загортав та щось звабливе їм, тріскучим від хвилювання, голосом шептав.
Природа безтямно поринула в розгульну нічну містерію.
Маленькі хатинки горнулись одна до другої, шукаючи тепла та захисту від несамовитої стихії. Деякі несміливо попихкували сизим туманом із трубок-димарів. Їх очі-вікна налякано блимали сяйвом вогнів.
В одному із будинків, на підвіконні, в маленькому горщику, тулилась до прозорого скла чудернацька гілка. Все, що відбувалось зовні, здавалась їй таким незвичним та захопливим. Дуже кортіло покружляти у тому дивному танку, відчути себе принадною ялинкою, чи витонченою сніжинкою.
Заворожена феєрією, гілочка мріяла...
Під ранок виснажена Хуртовина вщухла, пригорнулась до стомленого скрипаля-вітру та обоє солодко полинули у дрімоту.
Мороз із осиплим від напруги голосом теж стих і блаженно послабив обійми.
Проснулось Сонечко та розігнало густі хмари нічної завіси , позолотивши, одягнуті в снігові шуби, гілки дерев.
Теплі промінчики залоскотали, відірвали від марева мрійницю гілочку. Вони пестили її, наспівуючи: "Яка ти гарна! Який ніжний, рожевий у тебе цвіт!".
І справді, за ніч на вигнутій ніжці з'явилась диво-красуня квітка. Наша гілочка перетворилась на трепетну благородну Орхідею, що розкрила свої пелюстки до життєдайного світла, до тепла.
Вона пишно зацвіла серед стужі та негоди, несучи в собі неймовірну чарівність, ласку та наповнюючи все навколо витонченим солодкуватим ароматом і любов'ю...
Р.S: Існує легенда, що прекрасна богиня Венера, вдаючись до любовних утіх, упустила туфельку, яка впала на землю та звернулася в чудову квітку - орхідею. Елегантній цвітучій кралі приписували чарівні властивості, з її пелюсток і насіння готували приворотне зілля. У всі часи Орхідея вважалась супутницею краси та символізувала сексуальність.