А все починалося так чудово! Влітку ми замовили дешеві авіаквитки, через місяць забронювали недорогий гостелс. Здавалося, що може бути краще за подорож до Італії всього за 250 євро?
Воно ж бо і було все чудовим. Ми бігали Римом, роззявивши роти і націлуюючи фотоапарати ледь не на кожний камінець, сподіваючись, що у всьому там прихована і-с-т-о-р-і-я.
Колізей, Форум Романум, Плаца Венеція... все було для нас і ми насолоджувалися містом.
Треба ж було такому трапитися, що третього дня, стоячи у довжелезній черзі до музею у Ватикані ( три години кожної останньої неділі місяця - безкоштовно ) я раптом, тамуючи подих від переляку, виявила, що... позбулася гаманця у котрому уже кілька років поспіль тягала за собою ВСІ документи. У тому числі і мою студентську візу!
Першим поривом було звернутися до охорони. Апатичні дядьки, що вже давно звикли до крадіжок, порадили піти до міліції. Там нас зустріли ще апатичніше. На мої сльозливі бгалання зробити бодай щось, лінивий черевань, навіть не встаючи з-за столу, спокійнісінько прорік: "Йо документ - ю лукінг". Пропонуючи таким чином, покинути приміщення і йти "лукінг" свої речі.
Українське посольство також не обнадіяло. Недовіру викликали уже перші слова, коли зі слухавки до мене озвалися російською (!), потім сказали, що у Римі ніхто не повертає знайдених речей...
В аеропорту мене відмовилися саджати до літака. Адже, як вони обгрунтували, в Італії так багато нелегалів, котрі стверджують, що загубили папери...
Ось така історія. Зараз радію, що можу уже без істерики думати про неї :).
