Ні, мені не йдеться про те, аби святкувати чиюсь перемогу, а просто - відзначити, що ЦЕ нарешті скінчилося... З пропозицією дівчатам-журналісткам піти разом до сауни я ще виступлю у вузьких колах... Але твердо знаю – не виходити до праці вийде навряд. Треба ж знати!)
Але вийшовши з дому, я хочу відчути запах змін. Зрозуміло, що це пафос і самонавіювання, але я чекаю на цей настрій... Адже мені так важливо вірити - Ужгород буде хоча б трошки інакшим того понеділка, котрого ми так усі чекаємо!
І ось, 32 жовтня...
Місто нарешті оговтається від цього псевдо-Дня Ужгорода, свята, котре "несподівано" перекочувало з перших вихідних жовтня акурат під вибори. Вже поздуваються кульки, а дощ позмиває решту агіток... Можливо, навіть зникне з центральних вулиць сміття, яке традиційно лишається після "народних гулянь" - не надто лагідний осінній вітер позамітає його по закамарках...
Трохи менш міцно 32-го жовтня на міській землі стоятимуть знамениті будки, котрі заполонили наші вулиці...
Всі вже забудуть про білборд, який злить мене найбільше. Він – про те, що "зроблено" переведення 90% осель на індивідуальне опалення, а я чітко пам'ятаю, як ми САМІ себе переводили, виходжували документи і виплачували кредит, а віднедавна ще й переймалися, чи зимуватимемо в теплі... Та, власне, що нам – он тим, хто не поставив автономки - як чекати зими?! 32 жовтня про цей білборд забуду вже й я...
Далі – зауважу, що дерево, котре у вересні впало на набережній напроти студії (спершу матері з дитячими візочками його об'їжджали, а відтак хтось відсунув стовбура – ми казали, що якщо раптом змінити мера не вдасться, тут усе відбуватиметься як у карпатських пралісах – дерева лишатимуться на місці, аж доки не зотліють від часу) вже майже струхлявіло...
А от ліхтарі, що їх терміново вирішив поставити мер на кількадесятьох метрах набережної, - зостануться. І, можливо, навіть світитимуть... Ну а лавиці там, мабуть, з'являться згодом - коли ми вже трохи призабудемо про 32 жовтня.
І, так, в центрі залишиться провулок "Гірчичне зерно" – але, ж, власне, з виборами цей проект не пов'язаний (принаймні, дуже хочеться у це вірити) – наразі єдине місце просто неба, куди не соромно привести гостей (шкода тільки, що вести їх доводиться "городами", аби хоча б трохи менше знайомити з усім цим міським хаосом).
Я не вірю, що до нас повернеться книгарня "Кобзар" - такою, як ми її знали. Але точно знаю, що від 32 жовтня ми будемо звикати до нових облич і прізвищ. Навчати нових можновладців говорити "на камеру". Ми будемо заводити нові блокноти з новими контактами, і, звісно, переписувати зі старих нотатників старі прізвища і старі телефони, титруючи їх новими посадами... Власне, чимало контактів – у мобільному: з багатьма новими депутатами - на ти, і відтепер такі є і в обласній раді.
А місто таки буде іншим... Бодай трохи. Принаймні, абсолютно точно – зникнуть усі ці вдоволені собою лиця на рекламних щитах.
Ну а торгово-розважальний центр на Богдана Хмельницького, що його дуже поспішно почали будувати... Мабуть, темпи знизяться, а після перемовин новий міський голова дасть знати що там буде далі.
А от що робити з "проспектом № 2" (через цей "проект вєка" я вже скільки часу не можу під"їхати до оселі своєї кравчині) – питання до нового мера, у нього – багато досвіду...
Він знатиме: відтепер передвиборчу програму сховати не вийде – Ужгород змінився, мерові не даватимуть забути про обіцянки. І про невиконане нагадуватимуть не лише перед виборами...
Ну а в нас нарешті завершаться післявиборчі залагодження, стануться нові знайомства з давно відомими людьми... І - буде більше часу. І ми з'їздимо в інші містечка. В деяких дещо змінилося (у Мукачеві – ні)... І, нарешті, зніматимемо щось справді "вічне" і цікаве... Нарешті буде можливість поїхати в села... І – випити кави з Ганнусею!
Десь на тижні після "32 жовтня" неодмінно відвідаю прес-конференцію нового міського голови. А по її завершенні скажу – "Ну, пане мер, Ви ж знаєте, я роблю програму "Місто", так от – у мене занотовані Ваші обіцянки, а ще– є декілька пропозицій, адже ми робили програму перед виборами як майданчик ідей, тож – є розмова, є проекти..." І я не вважатиму, що мені беззмістовно це говорити, ба навіть – чекатиму на співпрацю...
А на наступний день після сюжету нарешті приберуть сміттєві баки навпроти "Едельвейсу" - вже який рік через це міні-звалище прямують більшість туристів, котрим кортить подивитися на Кафедральний собор і піднятися на замок...
Нарешті на електронну пошту перестануть приходити по кілька нецікавих анонсів на день, а у поштовій скриньці в дворі купчитимуться звичайні каталоги і рахунки за комунальні послуги, а не стоси кандидатської макулатури. Так, я викину, а чи то спалю на дачі всі агітки. Ні, частину покладу на лоджії до купи газет і листівок з інших виборчих сезонів – може, колись згодяться для наукової роботи...
Так, багато кому це може здатися наївним оптимізмом, але – я усе ж вірю: 32-го жовтня ми маємо прокинутися в дещо іншій Україні, у дещо іншому Закарпатті й іншому Ужгороді...
Ну а власне, все буде як завжди... І десь опівдні ми усвідомимо, що це ж не 32 жовтня - жовтень, наш гарячий жовтень, по вінця повний політикою і захаращений агітацією, минув! Ми згадаємо, який сьогодні день. І, можливо, купимо квіти...
P.S. Дівчата-колежанки, ну, як щодо сауни?;)