У дитинства спогадів безліч. Частина з них – ароматні. Моє пахне спекою, медовим кавуном та фаршированим перцем. Значить, у хаті свято. А ще книгами, шпалерним клеєм та фарбою. Значить– ремонт.
.jpg)
Мені років 6-ть. Я неслухняна, але спокійна дитина. Усі дрібні підлості стиха. Мама сварить – Галя щосили викручує собі молочний зуб і заходиться в істериці. Мама з переляку ридає поруч.
Мені 14-ть. В принципі, нічого не змінилося. Просто я стала жорстокіша і мої вибрики ранять глибоко в серце. Кидаю мамі – з татом було б краще – і мама знову в сльозах. Це лише два яскраві випадки, які вкарбувалися у мою дитячу пам"ять. Звісно, їх було набагато більше, але так хочеться вірити, що лише двічі моя мама плакала через мене.
Мені 17-ть і я поїхала, а мама залишилася у своїх стінах і з ремонтом довжиною в життя. Між вибором чергових шпалер та заміною вікон за новим чистим склом обриси нової країни – Незалежної України. Мама працює з подвійною силою і над ремонтом, і над мовами. Патріотичне польське серце (націоналізм forever) старанно вбирає українську та англійську. Першу для життя у новій-старій країні, другу для роботи. А життя вимагає просто поваги до порядних людей, байдуже якою мовою вони спілкуються (у Хмельницькому все без крайнощів, на щастя!) Мама сповнена повагою: українська розмовна прижилася швидко, як рідна польська (до речі, мама її розуміє і співає, але не говорить. В часи РС – з корінням рвали усі мови). Більше того, за святковим столом на почесному місці гімн України. Ним закінчується кожна велика родина гостина. Цю гарну традицію приніс наш зять Михайло, щирий українець і справжній патріот.
Сьогодні 23-є. Мама телефонувала, шукає, хто б причепив на будинок прапор. Знаю – знайде. Уже кілька років в переддень Дня Незалежності над нашою хатою в Хмельницькому піднімається жовто-блакитний стяг.
"Я уважаю страну, в которой живу," - каже мама.
І хоча між нами 500 кілометрів – аромат фаршированого перцю уже лоскоче в носі. Значить, у хаті свято. Попри одвічні мамині ремонти уже завтра вони обов'язково вип'ють з бабусею власного смачного українського самогону і закусять українськими огірками та помідорами з власної грядки. І будуть говорити російською про складне українське життя, про політику та той такий ремонт. І прийде наш зять Михайло, який так сильно, так красиво і з такою любов'ю співає український гімн.
З днем народження, Україно!
C днем рождения, мамочка! Я тебя люблю!