Коли у вівторок на засіданні ПАРЕ Віктор Янукович зірвав аплодисменти російської делегації, відповідаючи на їхнє ж питання про Голодомор, стало соромно.Навіть здалося, що сам Янукович трохи почервонів. Але то так, лише привиділося.
В той момент, хоча оператори ПАРЕ цього й не показали — частина української делегації таки демонстративно покинула залу ПАРЕ – на знак протесту.
І тоді я зрозуміла: насправді Янукович дав ляпаса не українцям. А собі самому. Бо й говорив від себе особисто — а не як представник нас.
Бо, що б там не казав президент, а права запалити свічку – в День вшанування пам’яті жертв Голодомору – та прийти до монумента ані він, ані хто інший у моєї родини ніколи не відбере.
Як і депутат, котрий шматує національний прапор у Верховній Раді, не відбере в мене права пишатися жовто-блакитним стягом на власному вікні в день Незалежності.
І жодна угода на догоду російському флоту не зможе відібрати права у нас вбиратися у вишиванки 24 серпня ( як це давно заведено серед колег на 5 каналі). І навіть якщо ми в цей день у Севастополі.
І жодна проросійська партія, ані жодна надумано "утиснена" меншина, не може - ані морально, ані фізично – позбавити нас права говорити солов’їною. Мовою, якою майже не спілкуються у побуті жителі української столиці.
І не зможе президент, хоч він і тричі академік Академії наук України (згідно з офіційними даними!), переконати нас, що націоналізм – це погано, коли ми точно знаємо, що це – риса свідомих, грамотних громадян.
І ми самі, без його міністрів, суддів та російських друзів, розберемося, хто в нас національний герой, а хто – ні.
А отже – нехай він хоч сотню разів виступає на замовлення російської публіки і хай хоч тисячі разів твердить те, що йому написали десь там на Красній площі – та щоразу наштовхуватиметься на демонстративний протест. Того самого, "третього" сектору держави, з яким ще з радянських часів не заведено рахуватися.
А дарма. Бо він – в сотні разів сильніший за якісь там поблажливі аплодисменти.