Ну, а як можна спокійно сприйняти той факт, що на Слобожанщині не визнають наявності у борщі буряку?! А кияни додають до цієї страви квасолю і яблука! Полтавці визнають борщем лише ту страву, яка зварена на м’ясі птиці. Чернігівці не гребують додати до свого варіанту борща гречку. На Львівщині подеколи його варять із мисливськими ковбасками. Одесити м’ясо попередньо підсмажують і варять борщ із чорносливом. Борщ "Тернопільський" вариться на основі квасу й традиційно подається на стіл разом із пиріжками з горохом. Прикордонні до Молдови райони додають до найукраїнськішої страви кукурудзяну муку. Хтось робить борщ із рибою. Та про що казати, коли навіть вибір м’яса (телятину чи баранину, курку чи свинину?) викликає серйозні суперечки у кухарів-любителів...
Ця "борщова" ситуація, на мою думку, якнайкраще ілюструє саму Україну. Ми теж полюбляємо сперечатися на тему, який регіон "найукраїнськіший". Найяскравіше це було видно пам’ятного 2004-го року, коли стараннями деяких політиків Україну поділили на сорти і люди охоче підхопили цю ідею, до хрипоти сперечаючись один із одним, доводячи, що справжні українці живуть саме на Заході, чи Сході, чи Півночі, чи Півдні України. Кидали одне одному, мовляв, не подобається вам жити в Україні по-нашому – "чємадан-ваґзал-Расія" (чи валіза-залізниця-Польща, чи куфер-Чоп-Мадярщина – потрібне підкреслити).
І в запалі цих суперечок ми забуваємо головне – це нормально, що мешканці найбільшої країни Європи мають стільки відмінностей. Ба більше – це наш плюс. Однотипність думок, поглядів на життя, стиль, просто існування можливі, по-перше, лише в утопії, по-друге – це нудно. Так само, як було б не надто цікаво в кожному регіоні їсти однаковий на смак борщ, нічого доброго немає і в тому, щоб закарпатець у Луганську зустрічав своїх "близнят" – людей, що мислять так само, як і він.
Звісно, так би було простіше, проте – нецікаво. Головне – пам’ятати інше: скільки б не існувало рецептів борщів, всіх їх поєднує найголовніше – вони українські. Ми можемо знайти купу відмінностей між жителями Закарпаття й Рівного, Чернігова і Херсону, Чернівців і Криму, мати відмінності в мові, в роботі, дотримуватися протилежних принципів у житті, проте однаково всі залишаємося українцями. Ну, а відмінності – це добре. Зрештою, вони дають поживу для суперечок. А це – ще одна звичка, характерна для всіх українців...
Вперше опубліковано в газеті "Старий Замок "Паланок" від 10 грудня 2009 року