Прийшла Пасха і громадяни (віруючі і недуже) отримали свої 2 законні святкові дні. Кожен використовує їх по-своєму і це його право. Я вирішила завітати з подарунками до своїх хресників в Іршаву, а заодно й відвідати друзів та знайомих, яких не бачила з Різдва. Великдень – прекрасна нагода порадіти разом. Нагода то хороша, але реалізували свої благі наміри я так і не змогла. Виявляється водії рейсових автобусів теж святкують, вони що - не люди? Сповнена світлих думок після відвідання церкви, сприймаю цю новину у неділю (Пасха ж !) з розумінням. Попереджаю всіх знайомих, що не зможу приїхати сьогодні – чекайте завтра.
Понеділок – у довідковій автовокзалу мені повідомляють, що жодного рейсу у напрямку Іршави знову нема. Цю новину я вже сприймаю не так спокійно. На численні мої запитання-обурення (а може хтось не може додому на свята потрапити із-за ваших святкувань?! і т.д.) чую відповідь: "Так свята ж!". Мої маленькі хресники свята не отримали, як і, мабуть, сотні інших в напрямку Іршави (за інші напрямки не знаю). Та і для мене ці дні вже не були святковими. Такого повного паралічу системи автоперевізників я ще не бачила. Перші ознаки недуги вже були помітні у суботу ввечері. Ужгород ніби вимер, міську маршрутку прийшлося чекати годину.
Сфера обслуговування населення, як відомо, у нас у зародковому стані, а з таким відношенням до роботи вона там і залишиться. Страшно подумати, що приклад водіїв могли перейняти лікарі, пожежники чи міліціонери.
Сподіваюся, що ваше свято не було затьмарене чиєюсь бездіяльністю.