Я не готовий однозначно сказати, добрий індивідуалізм в сфері туризму, чи ні. По-перше, в кожного свій смак. По-друге, можна назвати багато позитивних прикладів як індивідуального підходу до туризму, так і великого — корпоративного. Просто ділюся думками.
У нашій області кілька сотень фестивалів. Це є предметом гордості для людей, що займаються туризмом, мовляв, он скільки всього ми можемо запропонувати гостям! На практиці ж... Абсолютна більшість цих фестивалів є відверто нудними. Кожне село вважає ледь не за свій обов'язок знайти свою “фішку” і винести її на загал. Та на практиці виходить, що як ресурсів, так і фантазії організаторам бракує — свята виходять бляклими, одноманітними, аматорськими. Причому, хвороба однакова як у дебютантів, так і в багаторічних фестивалів, організатори яких вже б, здавалося, мали би бути досвідченими й уникати стандартних недоліків.
Про що говорити, якщо навіть про туалети подбати в більшості випадків організатори не здогадуються. Як результат — гості або постійно стоять в довжелезних чергах до єдиної дерев'яної кабінки, або щедро поливають кожне деревце навкруги (про пиво ж подбати організатори ніколи не забувають!). У відповідь на претензії часто доводиться чути: а це свято для нас, тутешніх жителів. Питань немає! От тільки, для чого тоді рекламувати себе й запрошувати гостей з інших міст та областей?
Наші фестивалі в своїй масі — це такий собі “клуб для своїх”. Свого часу я з друзями побував на відомій “Гуцульській бринзі” в Рахові. Свідомо не махав журналістським посвідченням, а просто підходив до наметів учасників фестивалю й просив, щоб мені (за гроші) дали скуштувати тієї чи іншої місцевої страви. У відповідь чув: ідіть звідси, ми тут гостей з адміністрації чекаємо. На фестивалі бринзи єдиною стравою, яку можна було купити й поїсти, виявилися шашлики. Перепрошую, але хіба хтось буде їхати за кількасот кілометрів, щоб поїсти смаженого на шампурі м'яса? Цю страву й без того пропонують на кожному кроці. Невже хтось приїде до Закарпаття, аби купити сувеніри “made in Chіna”? А саме такі дурнички часто пропонують продавці на закарпатських фестивалях. Ще більше тішать ті організатори, які запрошують на свої свята попсовиків другого класу (на перший не вистачає грошей). Чому хтось взагалі вирішив, що відвідувачам сільського свята повинна бути цікава чергова співачка з піснями, в яких римується “любов-кров”?
Отже питання: чи не краще було б замість сотні фестивалів провести всього один, об'єднавши свої зусилля? Але такий, щоб гості, які його відвідали, повернулися додому з купою вражень і рекомендували всім поїхати на нього наступного року? Та ні, це не наш варіант. Кожне село наполягатиме на тому, що фестиваль має проходити на його території і обурювалося б, мовляв чого це ми свої ресурси маємо витрачати на проведення фесту “у них”?
Ще один негативний приклад закарпатського індивідуалізму — в зимовому туризмі. Нещодавно на одному з закарпатських зимових курортів почув чудне запитання від одеської гості краю: “А вам тут подобається, чи ви з Закарпаття?” Ми так звикли чути приємне прізвисько Закарпаття “маленька Швейцарія”, що геть забули, що йому треба хоча б трохи відповідати. Насправді, яка там Швейцарія — ми поступаємося в розвитку гірськолижної інфраструктури сусіднім областям, не те щоб альпійським країнам.
Власники гірськолижних витягів, садиб та готельчиків не хочуть розуміти, що туристична сфера не стоїть на місці. Те, що було прийнятним 10 років тому, нині людей не зацікавить. Вони радувалися, що економічна криза перекрила багатьом любителям гір дорогу до Євросоюзу, але хіба це правильний підхід до приваблення туристів? Натомість, не забувають щороку піднімати ціни на катання, проживання та харчування. Я не розумію, чому повинен платити більше, якщо умови для проведення дозвілля залишилися тими ж, які були й 5 чи 10 років тому? З почуття патріотизму до рідних Карпатських гір? Вибачте, але за межами області вони теж Карпатські. Не вистачає грошей на придбання ретраків, щоб втрамбувати остогидлі горби та встановити снігові гармати? То потрібно об'єднатися, скинутися й створити щось одне, але конкурентноспроможне.
А інакше рано чи пізно туристи на Закарпаття припинять приїжджати — вони знайдуть собі щось краще за ті ж гроші. Це звичайний ринок. І приклад Криму мав би насторожити й наших бізнесменів туристичної сфери. Совковий рівень послуг та неадекватні ціни на всі послуги, призвели до того, що любителі морського відпочинку ловлять гарячі путівки до Туреччини чи Єгипту й везуть гроші туди. Нехай я виглядаю песимістом, але, боюся, таке чекає й на нас.
Але цілком припускаю, що я неправий (зрештою, не спеціаліст, а всього лише клієнт). І нинішній шлях закарпатського туризму цілком вірний. Доведіть мені.