За радянської влади діяльність Комуністичної партії на Закарпатті у міжвоєнний період висвітлювалася далеко не повно. Все, що могло викликати несприйняття та критику, замовчувалося. От-як репресії проти закарпатських комуністів, які змушені були виїхати з Чехословаччини до Радянського Союзу. А в сталінські жорна тоді потрапляли навіть найвідоміші. Зокрема, Іван Мондок, який був депутатом Чехословацького парламенту, редактором комуністичної преси на Закарпатті. У 1930 році, уникаючи переслідування вдома, змушений був виїхати до СРСР. Оселився в Харкові, де став аспірантом Інституту червоної професури. У 1933 році його заарештовано, а в 1937 році розстріляно разом з іншими відомими українськими діячами.
Щоправда, про все це на Закарпатті не згадували аж до проголошення Незалежності України. Хоча про людське око Івана Мондока шанували, про нього писали статті і книжки, в Ужгороді його іменем назвали вулицю, але страшну правду про трагічно обірване життя 44-річного закарпатського комуніста замовчували. Коли відкрилися архіви, з’ясувалося, що антилюдська система, вибудована Москвою, нищила всіх, навіть тих, хто їй повірив і приїхав до неї за прихистком.
У книжці «Архів Розстріляного відродження. Том 1» вміщено протокол допиту Івана Мондока у справі проти відомого письменника Мирослава Ірчана, який відігравав помітну роль в українському лівому русі і приїхав до СРСР з Канади. Обидва на той час були вже заарештовані.
Ознайомившись із відповідями Івана Мондока, бачиш, що він перебував у самій гущі українського життя, яке тоді вирувало у Харкові. Закарпатець згадує десятки імен першої величини, з якими бачився і спілкувався. Це знані письменники (Микола Хвильовий, Остап Вишня), театрали (Лесь Курбас), журналісти, політичні і військові діячі. У своєму колі вони обговорювали найгостріші теми – від голодомору 1933 року до національних утисків в СРСР. Вочевидь, Іван Мондок був їм близький по духу, якщо вони його допускали у своє товариство, де критично висловлювалися про те, що твориться довкола.
Видно, що закарпатський комуніст стояв на українській національній платформі, вважав себе українцем. (До речі, в 1927 році він брав участь у Харкові у конференції з обговорення українського правопису).
Іван Мондок був не один такий. Твердими національними переконаннями вирізнявся й Олекса Борканюк з Ясіня, який очолював закарпатських комуністів перед Другої світової війною. Мабуть, йому теж не солодко жилося на еміграції в СРСР і його загибель на угорській шибениці внаслідок непродуманого десантування у 1942 році в Карпатах викликає чимало запитань. Закарпатських комуністів Москва знищувала вже за те, що вони були українцями, а, отже, не викликали довіри. Те саме вона творила з українськими комуністами в УРСР, а згодом – на Західній Україні.
Іван Мондок – одна із жертв безкінечного винищення українців російсько-радянським режимом. Зважаючи на унікальність протоколу допиту, наводимо його повністю.
Обкладинка книжки Бориса Співака "Комуніст Іван Мондок"
СВІДЧЕННЯ ЗВИНУВАЧУВАНОГО ІВАНА ІЛЛІЧА МОНДОКА ВІД 25 ГРУДНЯ 1933 РОКУ
Питання: Розкажіть усе, що Вам відомо про Ірчана.
Відповідь: З Ірчаном познайомив мене в серпні 1930 року, за кілька днів після мого приїзду з Чехословаччини, Чорногорський (Жупник). Чорногорський за власною ініціативою зайшов зі мною на квартиру Ірчана. Чорногорський відрекомендував мені Ірчана як людину із сильними націоналістичними почуттями, яка цікавиться українським рухом на Закарпатській Україні і взагалі в Чехословаччині.
Відтоді (серпень 1930 р.) аж до початку 1933 року я доволі часто бував на квартирі в Ірчана й ставився до Ірчана та до його сім'ї дружньо. Ірчан охоче допоміг мені переслати в серпні або у жовтні 1930 року 25 чи 30 доларів до Ужгорода (Чехословаччина) моїй дружині. Гроші були надіслані таким чином, що я зобов’язувався написати кілька статей з питань Закарпатської України для журналу «Західна Україна», і редакція журналу зі свого валютного фонду надіслала гроші в рахунок мого гонорару.
Я цю операцію був змушений робити через те, що моя дружина дуже потребувала грошей, особливо для переїзду із ЧСР до СРСР. Окрім того, дружина Ірчана попрохала у своєї сестри (живе у Празі, дружина заможного інженера) позичити моїй дружині 100 доларів, цю суму я також повинен був відпрацювати статтями. Але до цього не дійшло, оскільки моя дружина не взяла запропонованій їй 100 доларів. Проте, будучи в Празі перед своїм виїздом до СРСР, гостювала в сестри дружини Ірчана й привезла деякі речі (сукні тощо) для Ірчанової.
Мені відомо, що до Ірчана заходило дуже багато людей, його квартира видавалася якимось центром, де люди зустрічалися й розмовляли на різні політичні та літературні теми. Я, звісно, не можу назвати всіх людей, які бували в Ірчана, тому що я з ними або зовсім не зустрічався, або ж багатьох не можу собі пригадати, тих, із якими раз або два рази зустрічався на короткий час. Пам'ятаю таких осіб: Гаско, Гірняк (помер), Кривенко, Слісаренко, Кузьмич, Хвильовий (помер), Рибак (помер), Навазівський, Бучма, Курбас, Сопілка, Матулівна, Романов¹, Репа, Ткачук Іван, Хомин, Вишня, Бачинський. Знаю від Ірчана та Ірчанової, що до них заходило іще багато інших осіб, мені не знайомих, особливо письменників-українців.
У 1931-1932 році в Ірчана кілька разів зустрічався з начальником Школи червоних старшин (прізвище не пригадую, але знаю, що це галичанин і близький друг Ірчана) та іншими військовими особами найвищих чинів (із ромбами). Зазвичай із цими військовими особами під час моєї присутності не відбувалося жодних розмов на політичні або військові теми, все відбувалося якось так, що або вони йшли, або йшов я. Ірчан мені кілька разів казав про те, що в нього багато знайомих військовиків, що він дуже тісно пов'язаний з ЛОКАФ, казав про те, що його запрошують на всілякі наради й навіть на маневри. Під час маневрів брав участь у роботі штабу тощо.
Пригадую такий момент: здається, у 1931 році казав мені Ірчан, що серед військових (вищий командний склад) відбуваються масштабні арешти. Ці арешти (я не знаю, чи були вони насправді) справили на Ірчана сильне враження, він дуже хвилювався. Але нічого конкретного із цього приводу я сказати не можу. Також від Ірчана чув про масштабні арешти в Червоній армії у зв'язку з отруєнням військових санітарних засобів (бинти тощо). Я досі не знаю, якою мірою відповідають дійсності ці повідомлення Ірчана, але він справляв на мене враження добре поінформованої у військових справах людини.
Стаття про Івана Мондока з неправдивою датою смерті
Маю розповісти про ще один момент, який доводить тісний зв'язок Ірчана з начальником Школи червоних старшин. Приїхала з Канади якась Сидор із 12-13-річним сином на постійне проживання в УРСР. Ця Сидор, яка певний час мешкала на квартирі в Ірчана, сама казала мені, що її маленького сина за рекомендацією Ірчана взяли до Школи червоних старшин на виховання, хоча таке взагалі не припускається.
Дружина Ірчана й сам Ірчан часто говорили мені про те, що коли хтось із українців приїздить із-за кордону, особливо з Канади або Америки, то обов'язково заходить до них, а іноді навіть там живе. Я сам зустрічався кілька разів на квартирі Ірчана із закордонними українцями, а також з тими, які залишилися жити на Україні (радянській), і тими, котрі поверталися за кордон, особливо до Канади та Америки. Знаю добре, що між Ірчаном і британським підданим (Канада) І. Навазівським існував дуже тісний зв'язок. Навазівський щорічно приїздив до Харкова з Канади через Берлін і зазвичай через Польщу (Західну Україну) і завжди по кілька днів бував у Ірчана. Цей зв'язок, на мою думку, аж ніяк не можна потрактувати як особисту дружбу Ірчана та Навазівського, хоч я й не можу навести якихось конкретних фактів, які б доводили протилежне.
Я не можу стверджувати, що Ірчан є членом УВО або якоїсь іншої контрреволюційної організації, про це мені невідомо. Про це мені ані Ірчан не зізнавався, ані решта спільних знайомих (серед них і члени УВО) не казали. Утім, беручи до уваги мої розмови з Ірчаном, беручи до уваги те, що я чув від Приступи, Гаска, Черняка, Зіггена та інших, хто висловлювався про Ірчана як про помітного націоналістичного діяча, я маю сказати, що Ірчан є твердо переконаним українським націоналістом, який готовий підкорити власні інтереси інтересам українського націоналізму. Вияви цього націоналізму з боку Ірчана завжди мали гострий характер у формі неприхованих контрреволюційних розмов, які Ірчан мав зі мною, а також із багатьма іншими своїми приятелями.
Такі контрреволюційні розмови відбувалися, можна сказати, тільки довкола питань аграрної та національної політики партії та радянської влади. Стосовно аграрної політики розмови велися приблизно за тією лінією, за якою прямі опортуністи виступали проти лінії партії, але, безперечно, у більш грубій формі й виключно стосовно УСРР. Ішлося про те, що «колективізацію було проведено передчасно й непідготовано», що «розкуркулювання було проведено безглуздо». Наслідки цього й наслідки старої системи хлібозаготівлі спричинили «нечуваний голод на Радянській Україні». Ішлося про те, що «цілі села вимерли, що внаслідок голоду на Україні вимерло кілька мільйонів людей», що «були випадки людожерства» тощо. Ірчан, наприклад, сказав, що «великим щастям для Радянського Союзу в цій ситуації є те, що капіталістичні країни не починають війну проти СРСР. У разі війни тил пішов би проти радянської влади й, безперечно, розпочалася б капіталістична реставрація». Ірчан висловив думку, що «в разі війни між капіталістичними державами та СРСР Україна, безперечно, може стати незалежною державою».
Стосовно національної політики партії на Україні Ірчан часто висловлював свою негативну думку. Ішлося про те, що «керівниками в Радянській Україні є завжди, від початку існування УСРР, "чужі" за національною приналежністю люди, які сліпо виконують усі директиви "Москви", що справжня українізація в таких умовах не була проведена й не могла бути проведеною». «Усіх, -- казав Ірчан, -- хто хотів проводити українізацію по-справжньому, Москва з'їдає».
Іван Мондок
Питання: Кого Ви зустрічали в Ірчана та які розмови відбувалися в нього впродовж другої половини 1933 року?
Відповідь: Я забув сказати, що, на мою думку, Ірчан за останній рік висунувся на одне з чільних місць в УВО на Україні.
Я зробив висновок про це з огляду на ті зв'язки, які є в Ірчана. Він пов'язаний з Москвою, Києвом, Берліном, Прагою, Віднем й особливо тісно з канадською УВО в особі Навазівського. Той приїздив сюди щорічно й востаннє у квітні 1933 року. Привід для поїздок Навазівського до УСРР -- справи Канадської компартії.
Під час кожного приїзду Навазівський шукав зв'язки й контактував з активними членами УВО. У цій справі йому дієво допомагав Ірчан.
У квітні Навазівський привіз подарунки Остапові Вишні, Хвильовому та іншим.
Під час однієї розмови Навазівського з Ірчаном у моїй присутності Вишня, розглядаючи паспорт Навазівського, виданий йому англійським урядом (із цим паспортом можна їздити куди завгодно), сказав: «За цей паспорт я віддав би півжиття, оскільки з ним можна кататися по всьому світу».
Настрої Навазівського аналогічні настроям Ірчана.
Обкладинка книжки "Архів розстріляного відродження"
Улітку Ірчан, а потім Навазівський мені казали, що сина Навазівського пропонували влаштувати до Школи червоних старшин.
Слід додати, що Навазівський їздить по цілому світу, і я гадаю, що його використовують для зв'язку берлінського центру УВО з організаціями УВО в інших країнах, зокрема, з УВО в Україні, і що тут цей зв'язок здійснюється через Ірчана.
Востаннє Навазівський приїхав до Харкова з Берліна й був сповнений вражень про гітлерівський переворот, із цього приводу він казав: «...Комуністи та соціал-демократи-робітники були за збройне повстання проти Гітлера. Але компартія Німеччини, керуючись директивами Комінтерну, пішла проти волі робітників і зірвала можливість пролетарської революції. Це робилося згідно з інтересами державної політики СРСР, якому такі перевороти наразі непотрібні... Тельман навмисне зник так, що його швидко знайшли, задля того, аби виправдати неможливість збройного опору провалом керівництва...».
Іван Мондок з дружиною
Ця розмова відбувалася в присутності Ірчана, мене, Хвильового та Слісаренка на квартирі Ірчана в середині квітня цього року.
Пригадую, що в цей-таки день, близько четвертої години, коли я прийшов до Ірчана, там були Гаско, Кузьмич, Слісаренко й Навазівський.
При мені з'явився якийсь військовий без розпізнавальних знаків, проте з вищого командного складу. Цей військовий швидко переговорив про щось із Навазівським і незабаром пішов. Їхня бесіда відбувалася в кутку майже пошепки, тому змісту її я не знаю.
Зустрічав іще Ірчана у ВУАМЛІНі в перших числах червня під час доповіді Шліхтера про національний ухил Скрипника. Тоді Ірчан мені сказав: «Треба припинити зустрічі з галичанами із Західної України. Можливо, і мене незабаром візьмуть». Я його намагався заспокоїти тим, що він -- відомий письменник і його не чіпатимуть.
Більше зустрічей з Ірчаном у мене не було.
Будинок Івана Мондока в Ужгороді, в якому він проживав у 1920-1930 роках
Наприкінці жовтня цього року я зустрів на вулиці Вільної Академії Гаска. Під час короткої розмови згадували Ірчана. Гаско сказав, що Ірчан сидить удома й страшенно боїться арешту. Я передав привіт Ірчану, і ми на цьому з Гаском розійшлися.
Протокол записаний з моїх слів, мною прочитаний, що й засвідчую.
Мондок
Допитав: уповноважений СПВ ДПУ УСРР
(Проскуряков)
АУСБУХО, спр. 0-21551, т. 1, арк. 9-16