Українці та українки, захисники та захисниці, члени та членкині, медики та медикині

Не знаю, як кого, але мене дратує якийсь «гендерний» поділ українського суспільства чи то у зверненнях влади: «Українці та українки!», «громадяни та громадянки», «вояки та воячки», засобах інформації: «глядачі та глядачки», «слухачі та слухачки», «читачі та читачки», та, навіть, у перейменуванні свят: «Захисників та захисниць». Чим поганим, невже образливим, було попереднє: «Захисників України»?

Не відаю, щоб подібним був поділ у інших країнах. Приміром, у Франції при зверненні до народу не буває так, щоб лунало «французи та француженки!», а просто: «Фрацузи!», чи «Громадяни!». Подібно ж і у США, Великій Британії, Польщі та інших країнах. Адже це є звичайнісінька множина, котра включає представників (та «представниць»?) обох статей. Для чого такий поділ робиться в Україні – не розумію. Вважаю це абсурдом.

Ще більше дратують, знову ж таки, «гендерні» новоутвори, на кшталт: «медикиня», «екологиня» та подібні. Бо чим поганим є «старе»: «медичка», «еколожка»? Може тоді, за аналогією, треба перейменувати вчительку, на вчителькиню, лікарку на лікаркиню? Казати не ужгородка, а ужгородкиня, не українка, а українкиня?

Я не філолог, але непогано володію українською мовою, був редактором газети, здійснював літературні правки.

Тож, гадаю, від таких «реформ» лексики варто відійти. Бо, насправді, це є знущання над нею. Та й не приживуться вони.