Кожна така публікація рясніє голосними заголовками та виразами на кшталт:
-
«…переслідування угорської громади…»;
-
«…антиугорські настрої…»;
-
«…угорський уряд заступається за угорців Закарпаття…»;
-
«…переслідування правоохоронцями представників угорської меншини…»;
-
«… епізодичні напади на угорську громаду Закарпаття…».
Кожне проугорське медіа, ніби наввипередки, намагається звинуватити Україну у всіх угорських бідах та невдачах, висвітлюючи українців ненависниками угорців, їх ворогами.
Така різка антиукраїнська риторика проугорських медіареурсів тільки підтверджує свідоме бажання угорських лідерів ще більше загострити українсько-угорські відносини та продовжувати сіяти міжнаціональне протистояння.
Слово – потужна зброя, особливо в руках того, хто вміє ним вправно користуватися.
Цим і керуються журналісти регіональних угорських видань. Розуміючи, що їх основна аудиторія – це представники угорської нацменшини, для яких вони є одним з основних джерел інформації, ЗМІ подають інформацію під потрібним для свої власників ракурсом, часто однобоко висвітлюючи різні події, викривлюючи достовірні дані та приховуючи справжній зміст речей під гучними фразами про так звані «утиски», «звуження прав» та «ненависть» до представників інших народностей як з боку українців, так і з боку української влади, інколи хапаючись навіть за таку інформацію, яку серйозно не сприйняв би навіть божевільний.
Саме ці медіа підхоплюють та роздувають її до неймовірних масштабів, розробляючи власні версії розвитку подій та проводячи псевдожурналістські розслідування, в яких на кожному кроці кричать про несправедливість та упередженість що до представників угорської національної меншини та осіб, які їх «інтереси» представляють, ніби прагнучи знайти щось, чим можна було б «замилити очі», сфокусувати увагу на надуманих проблемах та конфліктах, насправді ж просто намагаючись хоч якось приховати справжні обличчя та мотиви їх лідерів – основною метою яких є кошти офіційного Будапешту, відмиванням яких, прикриваючись благодійністю, весь цей час і займалися Брензович та його команда.
Особливо показовою є стаття з досить гучним заголовком «Київ готується інституційно припинити захист інтересів закарпатських угорців», опублікована на одному з таких «достовірних» ресурсів – інтернет-сайті Karpat.in.ua. Її автором є досить відомий регіональний журналіст, який намагаючись сховати своє справжнє ім’я, сміливо підписався таємничими ініціалами «vb» - Варга (Бейла) Адальберт.
Журналіст – громадянин України, який 25 років пропрацював кореспондентом угорського Інформаційного агентства «МТІ» та протягом 20-ти років був керівником редакції угорськомовних підручників в місті Ужгород, мав би стати тим містком порозуміння, що з’єднував би представників угорської національної меншини та українців, зближувавши їх, через слово прививаючи любов до культури, звичаїв та традицій, як України так і Угорщини.
Натомість, автор, як «лідер» думок, публічно висловлює свою антиукраїнську позицію, називаючи Революцію Гідності, до якої долучилися не лише українці, а й представники інших народностей України, «…націоналістичним переворотом в Києві…» та пронизуючи всю статтю множинними звинуваченнями в утисках, дискримінації, переслідуваннях та гоніннях угорців України, однобоко описуючи та висвітлюючи такі реальні та загальновідомі факти, як підпал офісу ТУКЗ-КМКС у лютому 2018 року.
У своїй публікації пан Варга пише: «На Закарпатті стали регулярними антиугорські націоналістичні демонстрації та акції, які завершились спробою підпалу та підривом офісу ТУКЗ-КМКС в Ужгороді», однак забуває зазначити, що даний підпал був вчиненй не українськими націоналістами, а громадянами Польщі, які тісно пов’язані з ФСБ та воювали на українському Донбасі за терористів Л/ДНР.
Голосно наголошуючи, що «…державна влада, використовуючи інструменти та методи спецслужб, почала переслідувати угорських представників місцевого самоврядування, журналістів та підприємців на Закарпатті», сам автор не наводить жодного факту, який би підтверджував такі дії.
І певно найголовнішим в цьому всьому є те, що, ховаючись за таким собі «псевдонімом», автор публікації відчуває себе досить вільно та, не підбираючи виразів, називає Президента України «коміком», «слабким політиком» та «аналізує» проблематику українсько-угорських відносин у такому вигідному для своїх роботодавців світлі.
Сумно бачити і розуміти те, що замість того, щоб нести людям правду, повноцінно описуючи факти та події, деякі журналісти керуються одним – власною упередженістю, недалекозорістю та фінансовою вигодою.
Варто просто відкрити очі, щоб побачити та усвідомити, якою є справжня мета таких ЗМІ – прикриваючись прагненням «захистити» угорців краю, героїзуючи діяння своїх власників-злочинців, викривлюючи та подаючи неправдиву інформацію, вони роблять фатальну помилку, адже рано чи пізно, реальні факти стають відомі, а репутацію достовірного джерела інформації відновити не так просто.