Найпопулярніший аргумент прихильників Б.Андріїва полягає в тому, що, мовляв, в Ужгороді за ці роки хоч щось робиться порівняно з попередніми. Тобто, логіка розмірковувань зводиться до того, що зловживання та крадіжки є нормальним станом влади і з цим даремно боротися, але щось перепадає і людям.
У зв’язку з цим дві цифри для порівняння: бюджет Ужгорода у 2020 році становить 1 млрд 400 млн. гривень. З них 400 млн. – бюджет розвитку. У 2014 р. він становив відповідно 400 млн. грн. і 30 млн. на розвиток.
Таке різке зростання відбулося завдяки реформі децентралізації, започаткованій після Революції гідності урядами А.Яценюка та В.Гройсмана, і нинішній мер не має до неї жодного стосунку. Навпаки, по які боки барикад під час революційних подій стояли Б. Андріїів та В.Щадей, і яким силам слід завдячувати реформам дуже легко переконатися, переглянувши хроніку недавнього минулого навіть в соцмережах чи на даному сайті.
Такі різкі зміни у перерозподілі коштів відбулися по всій Україні і цим пояснюється феномен міцних позицій діючих голів практично у всіх містах. В значній частині обласних центрів теперішні мери або перемогли вже у першому турі, або є явними фаворитами у другому з хорошим відривом. Тому 25% Б.Андріїва у першому турі на такому тлі виглядають надзвичайно блідо і це є найнижчий показник серед керівників усіх обласних центрів. Тому така «ефективність» цього «хоч щось робиться» при такому «золотому дощі» це – злочин перед майбутніми поколіннями, від яких вкрали розвиток. Бо перехідний період закінчився і місту не залишається можливостей звинувачувати Київ.
Не менш промовистою є ситуація, коли Ужгород виявився єдиним обласним центром, до якого категорично відмовилися приєднатися в єдину ОТГ навколишні села. Тобто, бути ужгородцем стало непрестижно і для досягнення такого стану знадобився непересічний «талант». Особливо переконливо і гнітюче це виглядає на тлі найближчого сусіда – Мукачева, де соціальна картка мукачівця чи реєстрація в місті стають альтернативою виїзду за кордон. Бо організації такого рівня медичної допомоги містянам можуть позаздрити навіть в найближчому зарубіжжі. Звідси 70% підтримки А.Балоги та черга з десятка навколишніх сіл, які мріють увійти в новостворену ОТГ, крім тих, що вже до неї вступили. А у нас Сторожниця, Оноківці, Минай, які, по суті, а не юридично, вже давно є частиною міста, святкують перемогу, бо відбились від корупційного монстра з його земельним дерибаном.
Ось такі є практичні наслідки «хоч щось робиться» при наявних можливостях.
І ще одне символічне порівняння. В той час, коли в Мукачеві висаджують дерева та розширюють зелені зони, в Ужгороді головним досягненням вважають замощення бруківкою та забудову будь-якого вільного клаптика землі. І це мова не про жадібність, а про саме ставлення до життя.
Насамкінець наведу висновки з одного наукового експерименту, який легко знайти на просторах інтернету. Вчені намагались з’ясувати принципову якість інтелекту, яка забезпечує його розвиток. Для цього співставляли здатність до навчання у малюків 3-4-х років та мавпенят. І виявлялося, що більшість розумових операцій, як ото здатність рахувати, знаходити складні операційні зв’язки для отримання вигоди у дітей та мавп не відрізнялися. Але одна риса виявилася принциповою. Нею володіла частина дітей, підкреслюю – частина, проте жодна мавпа. Коли перед дітьми та тваринками ставили цукерку чи банан з установкою, що їх не можна брати, поки експериментатор не повернеться, а взамін отримають більше, то лише окремі діти могли себе стримати. І жодне мавпеня. В майбутньому саме у цих дітей виявилися кращі здібності до навчання, розвитку та самоорганізації. А потенціал тварин так і гальмувався повним пануванням інстинктів.
Яке це має відношення до Андріїва, Щадея та ужгородських виборців, експериментатори не з’ясовували.