Саме такою була перша думка, коли в українських та і світових ЗМІ появилася вістка про те, що український оліґарх Рінат Ахметов купив королівський палац Les Cèdres (Ле Седр, в перекладі з французької – «Кедри», розташований за 6 км від відомого міста Ніцца), з виглядом на море. Видання Bloomberg 2017 року назволо його найдорожчою нерухомістю на планеті – 400 мільйонів доларів. Пан Ахметов зумів згандлювати на суму – „лише” 220 мільйонів доларів!
Коли б Ахметов був американцем, французом, німцем, чи будь яким громадянином країни, яка живе в достках та не перебуває у війні, то на це мало хто звернув би увагу, але ж! Країна, в якій живе оліґарх – Україна, частину якої в 2014 р. окупувала Росія, яка з того часу ні на годину не припиняла своєї аґресії і воєнної, і пропаґандивної, і гібридної війни. Коли б Ахметов подарував Збройним силам України 10 нових українських танків, вартість яких обійшлася б мільярдерові лише на кілька відсотків від суми, яку він заплатив за королівську вілу, це була б гідна подяка країні, в якій він зумів стати найбагатшою людиною. Військо отримало б нарешті якісний український продукт, а робітники, зайняті у воєнній промисловості, мали б і стабільне робоче місце, і заробіток.
В часі, коли новий уряд України аґітує інвесторів – своїх і закордонних, обіцяючи їм податкові пільги та інші вигоди, оліґарх не звертає увагу ані на програму уряду, ані на нужди сиріт, калік, пенсіонерів та і працючого люду на його ж підприємствах.
Доречним буде пригадати, що одним з перших власників французької віли Les Cèdres, яку купив Ахметов, був бельгійський король Леопольд ІІ (1835-1909). Якщо приглянутись до цих двох власників віли у Франції, то можна знайти моменти „близкости” шляхів їхнього збагачення. Леопольд ІІ збагатів на нищенні африканських ґумових лісів та слонів – одних задля кавчуку, інших задля слонової кості, застосовуючи до тутешнього населення та природи жорстоку експлуатацію. До багатства ж Ахметова допомогли українська металургія, вугілля, електроенергія т. ін..
Король Бельгії Леопольд ІІ, відомий зокрема причетністю до геноциду в Африці – тоді чисельність населення Вільної держави Конго (сучасна територія Демократичної республіки Конго), яку він собі привласнив, скоротилася на 15 мільйонів людей за 30 років. Це можна, сьогоднішньою мовою, назвати першим ґеноцидом задля збагачення. Звичайно, Ахметова не можна назвати рабовласником, яким був в дійсності бельгійський король, але вивезення 200 мільйонів евр з країни, яка „благає” МВФ дати наступний транш – мільярд доларів позики, з країни, яка надає інвесторам різні пільги, є свідченням того, що ставлення Леопольда ІІ і Ахметова до тих, хто на них працював і працюють, є подібним. Різниця, щоправда, велика в тому, що робітникам-африканцям за невиконання праці („норми”) могли відтяти руку, а сталевари та інші підопічні численних підприємств Ахметова отримують оплату, яку ніяк не порівняти з оплатою у Франції, куди український міліярдер перевів 200 мільйонів евр. Саме в цей час, коли промислове виробництво України зменшилося, а влада намагається пожвавити виробництво і збільшити експорт, вчинок Ахметова можна прирівняти до поведінки російських та проросійських бойовиків на Донбасі: ідейний їхній керівник та постачальник з Кремля домовляється про повну тишу, а вони, зразу після його заяви про припинення стріляти, починають порушувати домовленості, скажена жадоба до вбивання перемагає.
Зрештою, втрати українців на території сходу України, де почав накопичувати Ахметов маєтки, фабрики та капітал не такі нищівні, якими були серед населення Конґо. Зате, суттєва відмінність між цими багатіями полягає у ставленні до своєї держави – короля Бельгії і некоронованого „короля” українських оліґархів.
Якщо бельгійський король Леопольд ІІ був жорстоким експлуататором у своїх африканських колоніях (які вважав своєю власністю), то не можна йому закидати відсутність патріотизму щодо Бельгії.
За свої статки, здобуті в Африці, він багато будував у Бельгії палаців, великих вулиць, музеїв, греблі та оборонні вали, які зберегли Бельгію від руйнування під час французько-пруської війни. Свої статки перед смертю Леопольд ІІ подарував державі. Незважаючи на його брутальну експлуатацію в колоніях, йому й досі стоять пам’ятники в Бельгії, бо бельгійці не відчували його брутальности на собі, а людська натура вже є такою, що чуже горе – не моє!
Цілковито протитлежна діяльність українського „короля” багатіїв Ахметова. Він вже 2011 р. „інвестував” 136 мільйонів до елітного помешкання в Лондоні (Велика Британія). Яку користь ця „інвестиція” принесла українській економіці – досі невідомо. Та й інші оліґархи України (хоча, українськими їх важко назвати, якщо їхні „вливи” в українську економіку мізерні, а мільярди вивозять за межі країни) були послідовними щодо вивезення капіталу, який чомусь не інвестували в Україні – пригадайте мільярди Коломойського, Пінчука, Боголюбова, Фірташа та ін.. Про їхні статки українці довідують лише з преси, коли ті закуповують дорогі годинники, авта чи нерухомість по цілому світі.
Бельгійський король Леопольд ІІ повівся по-королівськи й тим, що подарував все, включно з вілою, бельгійській державі, український грошовий „король” та грошові „принци” (це „бідніші” від „короля” Ахметова) не здатні на таке, бо вони зайняті лише думкою, як більше витягнути грошей з України, щоб за них купити нерухомість, від якої українцям не буде краще. А коли б оліґархи керувалися розбудовою своєї країни, то сьогодні в Україні не було б на 15 мільйонів (чи й більше) населення менше, ніж 1991 р.!
Рівнятися було на кого, бо Україна може похвалитися меценатами, починаючи вже з Влодимира Великого, приклад якого наслідували Острозькі князі, Конашевич- Сагайдачний, Мазепа, Розумовський, Галаган, Скоропадський, Ханенки, Тарновський, Чикаленко, Симиренко, Шептицький, Терещенки та сотки інших, які здобули собі слави і добра для країни, для простих смертних!
Флорида, 30.1.20 р.