Мені, коли переглянув онде здавнені знімки, раптом спало на думку провести аналогію між Авґустином Волошиним і Йозефом Тисо. Бо і той і той – душпастирі, лем словак – римо-католицький парох, а Президент Карпатської України – греко-католицький. Мабуть у сьому, одразу подумалось, й уся між ними відмінність. Копаючи глибше, спостеріг значно більше розбіжностей.
Насамперед – Гітлеру було на руку проголошення 14 березня 1939 року Словацької Республіки, в чому сам Алоїсович і посприяв, а відповідно Карпатську Україну, прислухавшись до думки вождя всіх народів товариша Сталіна (пригадаймо його виступ на XVIII з’їзд ВКП(б), на якому він же обізвав Карпатську Україну «кузькою, яка хоче приєднати до себе… слона, Радянську Україну з 30 мільйонним населенням»: кинув, радше обоє ф ю р е р і в кинули Карпатську Україну на поталу мадярам.
Третього листопада 1941 року, коли Й. Тисо в супроводі нацистських загарбників відвідував Києво-Печерську лавру, А. Волошин, який жодного разу не був у теперішній столиці України (за що відтак і поклав своє життя в московській тюрмі – за вільну, соборну Україну), працював яко вигнанець в окупованій німцями Празі. Парадокс, але факт!
Трагічно закінчив і Йозеф Тисо. Шостого червня 1945 року його заарештували в Баварії американці та передали Чехословаччині. Через два роки комуняки засудили президента [першої] Словацької Республіки до страти й повісили.
Що тут додати. Як не крути, Микито, і туди і сюди, а таки, виявляється, слід покладатися тільки на себе! Поплічники – діло пропаще.
