Іван Мацинський і Карпатська Україна

"...майже ніщо не віщує близької весни..."

13-14 вересня ц. р. Державна наукова бібліотека у Пряшеві та Спілка українських письменників Словаччини організовують з нагоди 95-ої річниці від дня народження та 30-ої річниці з дня смерті українського письменника Івана Мацинського наукову конференцію «Творчість, переклад і критика у міждисциплінарному контексті (Іван Мацинський і словацько-українські літературні зв’язки)».

Зізнаюся, свого часу було боляче вичитувати в художніх творах наших письменників тих пару абзаців, що з певних міркувань відводилися подіям Карпатської України. А були вони якщо й не учасниками, то, принаймні, свідками тих подій. Особливо пригнічувало, коли в тебе до автора було приязне, нелегковажне ставлення. І ти про нього знав трохи більше, ніж подавалося офіційно.

Тим приємніше згодом сприймалися несподівані відкриття, як ото сталося з дилогією Івана Долгоша «Заплакала Тиса кровʼю». 

І от ще один емоційний спалах. Виявляється, про Карпатську Україну прекрасно написав Іван Мацинський. Події в новелі викладено у чіткому поденному хронологічному перебігові, стилізовано під хроніку, з явною героїзацією, неприхованим захопленням державотворчим процесом тощо. І це 1967 рік. Дивує і вражає кінцівка твору:

«15 березня по півночі вогнем зупинили польську вій­сь­кову частину, шо біля Торуня перейшла державний кор­дон і наближалась до села. Поляків було відкинено. Пе­­реслідували їх ші чотири кілометри на польській те­ри­­торії. Мости обабіч польського кордону викинули у по­­вітря, в чому взяв участь також Вовтайчик, оскільки в че­хословацькій армії свого часу служив женістом.

Далі без одного пострілу роззброїли жандармську ста­н­­цію в Майдані. Як тут, так і в навколишніх Но­во­се­ли­ці, Ляхівці та Бистрій, теж перевели часткову мобі­лі­за­цію.

Відділ нараховував уже понад чотириста чоловік.

Командування чекало наказу з Хуста, щоб зайняти свою ділянку на угорському фронті.

Цілий день 16 березня пройшов для них спокійно в очі­куванні наказу. Люди чистили зброю, лагодили одяг та обув. Одні холодною березневою водою гірського по­тіч­ка мили до пояса тіло, дивуючи здоров’ям менш за­гар­тованих, інші сиділи по хатах.

Навколо лежав білий безрезневий сніг, шо в тих міс­цях іші міцно тримається ґрунту. Тут іші в тому часі май­же ніщо не віщує близької весни».