– Дацюк має правду, – кажу собі і посміхаюся, бо згадую анекдот про рабина, який, вислухавши кожного, кожному давав правду.
Але Дацюк має правду. І це не я йому її дав.
Уже тривалий часовий відтинок позначений Дацюковими маркувальними стовпчиками (або ж філософськими каменюками).
Стовпчики-камені лишаються позаду, а караван іде.
Отже, нікому тої правди особливо й не треба.
Зрештою – вона дратує.
Дратує, мабуть, Порошенка, бо Сергій ніби спілкується спершу з ним, а тоді – з рештою.
«Спробував би ти сам…», – каже Порошенко.
Це я собі так думаю, що Президент промовляє саме таку фразу.
«Пішов би ти…» – тут напрошується само.
Лише – Дацюк має правду.