У рік, коли я вже закінчував київський універ, бачив, з яким розмахом святкувалося 1000 річчя хрещення Русі. З безліччю в місті попів, прочан і з комуно-хохляцькою заповзятливістю. Проте, я вже мав у рукописі перші сторінки своїх «Заповітів білих горватів», і сприймав дане награне дійство з легкою відразою. Тоді, даруйте, мені вже було що ЮНЕСКО, що КПСС – однобоко! Потрохи набував арійських знань і світогляду, й філіґранно наловчився чхати з Софіївської дзвіниці як у бік Сходу, так і Заходу...
Перегодом побував я у журналістському відрядженні в занедбаній сільській хаті з перекошеними по кутках облізлими образáми у Великому Житині (див. «Хата і «хатинка» Кравчука»), в якій народився і виріс комуняка ще той і перший усенародно обраний Президент України Л. Кравчук. І мав з Леонідом Макаровичем у кулуарах коротку антагоністичну розмову на І (установчому) з’їзді Руху. Й наслухався був у Великому Житині всякого про їхнього відомого земляка… З почутого й побаченого вияснив для себе – Леонід Кравчук не був і не є ані християнином, ані комуністом. А – стовідсотковий совок!
Власне, з Леоніда Кравчука з його суркісами, медведчуками, плющами й бере початок новітня Українська історія. А там, гляди, – хвореньке наше суспільство повикидало чиряки під ніками: Кучма, Ющенко, Янукович, аж до безіменних закарпатсько-донецьких прищиків. Одначе. Мова про інше!
Недавно під пильною ментовською охороною в Києві Путін і кацапо-хахляцька швора вшановували чергову річницю скинення в Дінапр ідола Перуна…
Але ж, як виявилося, Русь на Дніпрових кручах уже вмерла… (Не змогли через 1025 років після вікопомного насильницького хрещення поділити кров Христову й проскуру Його Путін з Януковичем).
Хвалити Дажьбога…