Уже розхожою істиною стала констатація факту, що недовіра до правоохоронних органів у нас зашкалює за позначку у 70% при тому, що 30% взагалі не цікавляться нічим. Тобто, позитивне ставлення до прокуратури, міліції, судів можна почути лише від самих працівників цих органів або членів їх родин, що перетворює державу у виключно репресивну машину. Проте влада продовжує переконувати себе, суспільство та європейські інституції в тому, що вона прагне верховенства права, таким чином знецінюючи усякі слова та можливості відповідального діалогу.
Одним з ключових аргументів нинішнього режиму, який має довести, що реформа правоохоронної системи таки здійснюється, є прийняття нового кримінально-процесуального кодексу за яким, нібито, значно лібералізується слідство та посилюються процеси змагальності через зростання ролі адвокатури. Але, як часто буває у «візантійській» практиці, правильні слова основного документу цілком спотворюються підзаконними актами, доводячи ситуацію до абсурду, коли реальність можна пояснити лише іронією Козьми Пруткова: «якщо на клітці слона прочитаєш напис «буйвол» – не вір очам своїм».
На ділі розширення прав адвоката в процесі вже супроводжується обмеженням доступу до захисту будь-яких інших осіб. Тобто, підозрюваний може собі обрати захисником виключно особу з відповідною ліцензією, а значить – так чи інакше підконтрольну владі. Пояснюється це необхідністю професіоналізації юридичної практики, підвищеними вимогами до кваліфікації і таке інше.
А далі – більше. Відтепер адвокат зобов’язаний бути членом спілки, яка здатна використовувати важелі заохочення та покарання, тобто – контролю. Причому, спілка така може бути лише одна, визнана міністерством юстиції, а значить – прив’язана до держави. Відтак керівництво спілки впроваджує обов’язкові платежі для своїх членів, створюючи основу для утримання бюрократичного апарату, який ще тісніше переплітається з владою. Загалом, на право займатися адвокатською практикою вводиться майновий ценз і тепер тіньові корупційні схеми на отримання ліцензії фактично легалізуються, перетворюючи адвокатуру на ще одне «міністерство». Відповідно спайка між прокуратурою, судами та адвокатами, яку в народі прийнято називати «рішалово», по суті освячується державою і про будь-яку змагальність процесу можна забути. Конкуруватимуть хіба гаманці. До речі, за таких обставин дуже легко довести відсоток виправдальних вироків до необхідної для звітності цифри. Відкрили на людину справу, видоїли необхідну суму, а потім, залежно від поведінки – засудили або відпустили.
Все точно за Оруелом, коли міністерство «правди» продукує витончену брехню, міністерство «любові» – ненависть, міністерство «миру» розпалює війну, а міністерство «достатку» множить жебрацтво. Так і міністерство «правосуддя» нічого, крім кричущого беззаконня, принести не може.
Така практика для пострадянського простору вельми розповсюджена, коли під найпрогресивнішими гаслами в країні повертали кріпосне право у вигляді колгоспів, самодержавство та становий поділ суспільства – через владу партії, інквізицію – у формі класової боротьби. А все це прикривалося найпередовішою конституцією 1936 року, з нечуваними правами та свободами, яка дала старт масовим репресіям.
Нічого нового і в такій адвокатській практиці, яку нам пропонують «умільці» з Банкової, немає, якщо хоч трохи ознайомитися з біографією її натхненника В.Медведчука. «Захисник» В.Стуса, Ю.Литвина, В.Брюханова чудово знається на іграх у «піддавки» з владою, бо сам пройшов школу обраної касти адвокатів радянської системи. Тепер його учні з красномовними прізвищами А.Портнов, Л.Ізовітова в кращих традиціях єзуїтства викроюють зазначений проект, та й ще позбуваючись неугодних під гаслами адвокатського місцевого самоврядування. Розпалюючи корпоративний егоїзм, політичні інтриги, знищується сам принцип громадянського суспільства, в якому адвокат вважається вільною професією. Так само як творчі спілки письменників, художників, композиторів, журналістів призначені були витравити дух вільного митця, так нині нищиться дух права. А навчальні заклади на кшталт «Юридичної академії» С.Ківалова та безліч факультетів права, торгуючи кон’юнктурою та освячуючи тотальну корупцію, взагалі вбивають перспективу держави.
Цікаво лише, кому вони всі будуть потрібні, коли остаточно доб’ють усі правові інститути?
З Днем Конституції вас!..