Отже, подіям напередодні вторгнення військ ВД до ЧСР передували таємні зустрічі політиків і спецслужб власне на Закарпатті та в сусідніх країнах за сприяння згаданої трійці. Про це детально описує у своєму щоденнику Петро Шелест (Петро Шелест. «Справжній суд історії ще попереду». Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали. Загальна редакція та вступ Юрія Шаповала. К.-«АДЕФ-Україна». 2011). Петро Юхимович промовисто зазначає: «Можна було обійтися без вторгнення в Чехословаччину». Не переповідатиму ввесь «Щоденник», а фрагментарно торкнуся лише «закарпатської прелюдії» напередодні вторгнення війсь п’яти держав Варшавського договору до Чехословаччини 1968 року...
11-18 квітня 1968 р. (З щоденника): «З інформації Ю. Ільницького і В. Нікітченка (КДБ) мені стало відомо, що В. Біляк і А. Костелянський із Словаччини висловили бажання в Ужгороді зустрітися зі мною. Було б добре отримати інформацію про стан справ у Чехословаччині з першоджерел. Але мені зробити це самостійно, без дозволу Москви, не можна».
4-7 травня. «Мені зателефонував Л. Брежнєв, просив 7 травня бути в Москві, в ЦК КПРС, де відбудеться нарада за участю В. Гомулки і Т. Живкова щодо чехословацьких подій. Брежнєв просив мене взяти з собою Ю. Ільницького, першого секретаря Закарпатського обкому партії. Він може багато розповісти того, про що ми не можемо дізнатися з офіційної інформації. Виношується «ідея» усіма силами діяти через Словаччину».
7 травня. «Вранці в кабінеті Брежнєва проходила нарада щодо чехословацьких подій, вона мала гострий характер. (...) На нараді виступив Ю. Ільницький. (...) Ільницький розвіяв Брежнєвську ілюзію діяти через Словаччину. Виникло питання і про перевірку міцності Варшавського Договору. Щоб її перевірити на практиці, передбачалося проведення маневрів радянських військ на території Чехословаччини і Закарпатської області України».
21 травня. «Зателефонував мені Ю. Ільницький, секретар Закарпатського обкому КПУ, і повідомив, що моя зустріч з В. Біляком і А. Костелянським може відбутися 24-25 травня. Вони просять розмістити їх на ночівлю 23 травня на нашій території і дуже приховано, непомітно: побоюються, що на них буде гоніння за контакти з нами. (...) Визначилися, що розмістимо їх на ночівлю і там проведемо першу зустріч і переговори на дачі в горах неподалік Ужгорода».
22 травня. «Увечері поїздом виїхав в Ужгород на зустріч і мітинг, присвячений передаванню естафети дружби на кордоні з Чехословаччиною. Мітинг і зустріч відбулися 23 травня. (...) В Ужгороді двічі зустрічався і мав розлогі бесіди з В. Біляком і А. Костелянським. Перша зустріч відбулася за містом, у Карпатах, у будиночку, де ми в бесіді провели майже всю ніч. Друга – в Ужгороді, в приміщенні Закарпатського обкому партії. (...) Домовились з Біляком, що після травневого Пленуму ЦК КПЧ зустрінемося обов’язково. Він про це через відповідні канали дасть мені знати».
15-23 червня. «Брежнєв наполягав на скорішій моїй зустрічі з В. Біляком. Це було дуже важливо: отримати нову об’єктивну інформації про стан справ у КПЧ і країні, що допоможе нам правильно організувати стабілізацію обстановки в Чехословаччині, спираючись на здорові сили.
Але запланована зустріч з Біляком відкладалася, він знову полетів до Праги. Є певні причини вважати, що Біляк не може зустрітися зі мною через те, що цьому всіляко перешкоджає А. Дубчек».
10 липня. «Пізно ввечері мені зателефонував з Ужгорода в Київ Ю. Ільницький, перший секретар обкому. Розповів про свою зустріч і розмову з А. Костелянським, який його інформував про обстановку в Словаччині і в Чехословаччині і цілому».
11 липня. «Уранці зателефонував до Москви Л. Брежнєву, детально передав усю отриману інформацію щодо Чехословаччини».
20 липня. «У другій половині дня мені з Москви зателефонував Л. Брежнєв і сказав, що я терміново сьогодні, 20 липня, повинен вилетіти до Будапешта, де у мене відбудеться зустріч і бесіда з Я. Кадаром: «Він тобі все розкаже, як тобі потрібно діяти». І додав: «У тебе має відбутися зустріч на Балатоні з Біляком. Він там відпочиває з групою чехословацьких товаришів. Треба себе там поводити обережно, непомітно, щоб не привернути увагу інших чехословаків. При зустрічі з Василем – дій самостійно, орієнтуйся на обстановку і настрій В. Біляка». З Москви до Києва о 13:00 вилетів спеціальний військово-транспортний літак ВПС, на якому я мав вирушити до Будапешта з посадкою на військовому аеродромі нашої Південної групи військ. Зі мною вилітають прикріплені з КДБ, технік із приладами прихованого запису, мій помічник А. Пахаренко.
З Бориспільського аеродрому вилетіли о 17:00 у напрямку Будапешта». (...)
О 18:00 я прилетів до Москви. (...) Моя зустріч з Л. Брежнєвим, повідомлення, інформація про зустріч з Біляком і нашу з ним розмову затягнулася до пізньої ночі».
23-24 липня. «Зателефонував мені перший секретар Закарпатського обкому партії Ю. Ільницький, просить дозволу зустрітися на кордоні із словацькими товаришами, вони хочуть його про щось важливе поінформувати. Дозволив, а інформацію в ЦК КПУ Ільницький надішле після зустрічі. Уточнив з ним деякі питання щодо залізничної станції Чієрна-над-Тисою. Це велика прикордонна вузлова станція, від нас там пряма широка залізнична колія на чехословацьку територію. (...)
Виїхав у Закарпатську область, у Чоп, а звідти на місце, де передбачається проведення двосторонньої зустрічі – в Чієрні-над-Тисою, щоб остаточно визначитися і на місці оглянути, як і де будемо розташовуватися на цьому залізничному роз’їзді. Адже все відбуватиметься на території республіки, і всі негаразди можуть позначитися на мені».
25 липня. «Зателефонував Ю. Андропову і повідомив, що в Чопі, в Чієрні-над-Тисою, з’явилися кореспонденти та фотографи з США і ФРН. Ще остаточно не було вирішено питання про місце проведення наради, а вони вже «пронюхали». (...) Ускладнюється питання з В. Біляком, його намагаються усіма способами не допустити на нараду в Чієрну. Все робиться під пристойним приводом: на час наради залишити його в Празі».
27 липня. «З Внуківського аеродрому усім складом Політбюро трьома літаками ІЛ-18 окремими групами вилетіли на військовий аеродром Мукачевого. Прибули всі літаки о 16:00. Від Мукачевого до Чопа 56 кілометрів проїхали машинами. Я їхав у машині разом з Косигіним, він щиро захоплювався селами, чистотою і порядком у Закарпатті. У Чопі розмістилися в поїзді в закріплених вагонах».
28 липня. «Уранці потягом виїхали на наш прикордонний роз’їзд, розставили потяги, зробили відповідні розриви для пропуску поїздів у Чехословаччину. (...) Усі почали виконувати свої обов’язки. Правда, були і такі, що почали з човнів ловити рибу в Тисі. Добре, що я у свій «склад» із трьох вагонів захопив вагон-ресторан з повним набором продуктів харчування: хоч підгодовуй москвичів. За 800 кілометрів від нас кордон – видно наших і чехословацьких прикордонників. А кілометрів за п’ять-шість у глибині нашої території розміщені легкі похідні механізовані військові підрозділи. Кілометрів за 30 – великі танкові та артилерійські частини.
Розклад у нас такий: уранці наш склад перетинає кордон на станції Чієрна, працюємо до обіду, повертаємося до себе – обідаємо, потім знову перетинаємо кордон. (...)
(...) стає вже зрозуміло, що зустріч і переговори в Чієрні-над-Тисою нічого доброго не дадуть – вони на грані провалу. (...)
Усією делегацією зібралися у вагоні Брежнєва. Той зовсім розбитий, немічний, розгублений. Обговорюємо питання, як же бути далі. Адже зрозуміло, що нарада в Чієрні-над-Тисою не вдалася. Нічого іншого, крім загострення відносин із Чехословаччиною, вона не принесла. Чехи відчувають себе переможцями».
21 серпня. «Рівно опівночі об’єднані збройні сили Варшавського Договору п’яти країн увійшли на територію Чехословаччини. О 4-й годині ранку вже були в Братиславі, Кошице, Остраві. О 8-й годині ранку – за 20 кілометрів від Праги. Водночас в околицях Праги викинуто великий повітряний десант з бойовою технікою, артилерією, бронетранспортерами, легкими танками і машинами бойової піхоти».