Отже, що ж то за дві характерні риси, про які ідеться в «Карпатському кросворді»… Розгортаємо книжку й на 40-ій сторінці й довідуємося про стрімку партійну кар‘єру в краї (безперечно, за мадярські гроші) Андрія Бродія. Читаємо: «Шлях до цієї висоти був непростим. Освіту він здобув в Ужгородській учительській семінарії. Відтак почав вчителювати у Великому Бичкові, та скоро був призваний до війська. Під час світової війни дослужився до лейтенанта. Повернувшись додому після поранення, спробував знову вдатися до вчительства, але не зміг скласти іспит атестаційної комісії. Образу на чехів затаїв надовго». Штришок вельми промовистий, аби не розвивати далі думку! Одне слово, чхав був А. Бродій на «любих друзів» – русинів, якщо бабло йому текло в кишеню з офіційного Будапешта…
Друга риса з «Карпатського кросворду» також не вельми приємна, наразі для профукрпатріотів. Але, нич не вдію, коли правда очі коле. Та, тут уже підпрягся на те не тільки С. Федака з своєю книжкою, а й гордість Колочави – Станіслав Аржевітін, який у власному музеї відкрив бюст Роману Шухевичу. Шкода, що п. Аржевітін не ознайомився перед тим, як замовляти погруддя герою, з даним виданням. Розгортаємо книжку на 214-ій сторінці. (Ідеться про те, як укрнацгерої дають чосу з-під Хуста в березні 39-го року). Читаємо: «Натомість Роман Шухевич переходить через Тису не з групою, а один. Його перепинив єврей-мадярон і навіть хотів його розстріляти, та рудуватий Ромко, що добре знав говірку галицьких жидів, вдав із себе також єврея і зміг викрутитися. Відтак непомітно для румунської і угорської поліції він зміг дістатися Данцига, а відтак Кракова, куди наприкінці осені прибула і його дружина з сином». Коментарі, безумовно, зайві! Нáте, вам і головоломка, що, гадаю, варто б її й від себе продовжити…
Колись я досліджував уродженців історичного Закарпаття, які працювали у межах Російської імперії. Й виявив для себе такі імена. Скажімо, Михайло Балудянський – перший ректор Петербурзького університету, добрий правник і педагог; Іван Орлай – директор Ніжинської гімназії, навчитель М. Гоголя; Петро Лодій – професор філософії і права Петербурзького університету, один з перших, хто ознайомив тодішнє російське суспільство з творчістю Канта; Андрій Дудрович – апологет філософії Шелінґа, професор Харківського університету, автор історико-критичного трактату про тодішній стан філософії… (Перелік вийде чималенький).
Ось вони, наші герої, на яких потрібно зосереджувати погляди, й брати від них світлий розум і безцінні знання. Не зациклюватися лем на політичних Балогах і К як сьогодення, так і минулого. Позаяк знаємо, що політика лише піна на воді, та не сама вода!
Дерзаймо, розгадуймо щиро й публічно «Карпатський кросворд»…