В одному з київських помешкань умер старий. Хатні викликають лікаря, щоб засвідчив смерть. Приїжджає лікар, до слова, греко-католик, і на білому кухонному столі, після того, як оглянув у спальні труп, бере «медичну книжку» небіжчика та кульковою ручкою перекреслює титульну сторінку. Відтак мобілкою телефонує куди треба, й приїжджають упродовж години двоє, знайомі ж лікаря, (обоє православні), загортають у цупке простирадло труп і приватним бусиком доправляють тіло за призначенням. Як велів лікар! У той морг, що пантрує «дохтор».
Не минає й півгодини, як невідь звідки до помешкання телефонують і цікавляться, чи потрібні ритуальні послухи з попом відповідно. Піп на вибір, будь-якої конфесії…
Туфта, звичайно!
Поки не привезли небіжчика, перечитую повість «Потяг точно за розкладом» Генріха Белля. Колись цей твір надихнув мене написати кощуну «Різдво, подвійний простір». У якій ідеться про двох самітників-закарпатців. Один – чернець. Другий – воїн. І переходять події напередодні Різдва, на саме ж Різдво й уже на Водорщі, в Хусті, неподалік Красного Поля…
Коли прохолодно в морзі, читаю!