Після заспокоєння поствиборчих емоцій та підведення конкретних підсумків виявляється, що влада при всій зовнішній гарній картинці таки ці вибори програла. Бо набирає лише біля 190 депутатів, плюс 20-25 самовисуванців, а це не достатньо навіть для простої більшості. Тобто, знову доведеться шукати союзу з комуністами або перекуповувати «тушки», що напередодні нової президентської кампанії зробити буде набагато важче, ніж у 2010 році. Отже, пропрезидентська більшість у новій Верховній Раді якщо і буде, то вельми хитка, а час їй міцності не додаватиме.
Тому перед опозицією з перших днів стоятимуть дуже відповідальні завдання. Якомога швидше змінити закон про вибори. Внести радикальні і обґрунтовані пропозиції для зміцнення місцевого самоврядування і ослаблення адміністративно-бюрократичної вертикалі. Змінити податкове законодавство з метою посилення позицій дрібного і середнього бізнесу як основи середнього класу і обмеження впливу олігархії. Витіснення капіталу з офшорних зон та податок на нерухомість в цьому ряду стоять першими.
Крім того, необхідно запропонувати чітку програму економічних та політичних реформ, яка б була зрозуміла і виборцю і світовій спільноті, бо інакше перспектив у неї не буде, як і у всієї країни. Тому що слід розуміти, що навіть тепер виборці голосували не так за «Батьківщину», УДАР чи «Свободу», як проти Партії регіонів. А успіх комуністів доводить, що бувають й гірші альтернативи.
Відтак часу на розкачку і боротьбу за власне благополуччя, комітети та інші привілеї немає. Бо цілком можливо, що навіть цей парламент не допрацює до нових виборів. Демонстрація сили Міністерством внутрішніх справ у День визволення Києва доводить, що влада готується до будь-якого силового варіанту.
Наразі, попри весь негатив від цих виборів, вони продемонстрували одну обнадійливу річ. Київ, який перший подав Україні приклад продажності, двічі обравши Леоніда Черновецького, нині довів, що межа продажності таки є і люди чомусь вчаться. Сподіваємося, що і тепер столиця стане передвісником нових змін в державі, а опозиція не прагнутиме просто дорватися до влади, щоб і надалі нею зловживати. Бо наступного шансу може й не бути.