Автор проекту Андрій Ребрик.
Творча група: Омелян Коляджин, Іван Ребрик, Вадим Шишканич.
При створенні фільму використано: фрагменти пісні "Мертвого півня" "Спитай...", поезії Грицька Чубая "Вертеп", казки Михайла Галиці "Про гору, що верхом сягала неба" (читає Осип Лобода), диптих Івана Ребрика "Що буде далі..." (читає автор), відеохроніку Об'єднаної редакції програм угорською мовою ЗОТРК та Мукачівської ТРК "М-студіо".
МПП "Ґражда", 2005; УжНУ, 2005
Historia est magistra vitae, testis temporum, lux veritatis.., – казали латиняни. Тобто: "Історія – вчителька життя, свідок минулого, світло правди". Ми, однак, навчилися з більшим ентузіазмом підхоплювати зовсім іншу тезу, що історія вчить, ніби вона нас нічого не вчить, і це твердження таким чином реабілітує і нас самих перед очевидною неспроможністю продемонструвати власну вченість у практичній площині – здатність досягати, утверджувати, змінювати.
Хоча в контексті українських виборів мудрість латинян абсолютна і незаперечна. Подумайте самі. Якщо щодо виборця застосовуються певні технології і ці технології спрацьовують, отже, – хто навчив технологів? Хіба не історія? Однозначно.
Але ж і технологи помиляються.
Помаранчевий здвиг, який ми особисто творили у недавній минувшині, передбачити, придумати чи продумати, гадаю – справа непосильна для будь-якого Центру. Тут очевидно спрацювали глибші пласти уроків історії. Якимось фантастичним чином розбудило й злютувало одиниць у націєтворчий моноліт оте світло правди, про яке казали латиняни. Тисячі й тисячі індивидів ураз фізично чи метафізично відчули кревну причетність до історії, великою мірою – до сьогочасної, але незрівняльно більшою – до історії в усій її тяглості. Це момент пробудження політичної нації. От чому глупо й небезпечно легковажити помаранчевим досвідом.
Створений нами 2005 року фільм “Хочемо правди”, впевнені, для багатьох закарпатців стане не лише приємним спогадом, але й джерелом наснаги та певності в нинішньому і завтрашньому дні.