Дбаючи про культурно-освітній розвиток Закарпаття, відродження духовності рідного краю, фірма “Срібна земля” за порівняно короткий час видала чи перевидала ряд книг, що стосуються історії, літератури тощо. Керуючись цими ж прагненнями, фірма люб’язно запропонувала авторові видати дво(три)томник “Закарпаття і суміжність”, що, як передбачається, певною мірою допоможе і сприятиме читачам осмислити природу лексичного багатства і в цілому систему закарпатських говорів, їх відношення та зв’язки з іншими українськими діалектами та сусідніми як слов’янськими, так і неслов’янськими мовами.
Пропонована праця є збіркою вибраних статей автора про закарпатські та суміжні говори, що публікувалися в різних вітчизняних та зарубіжних виданнях, починаючи з 1955 року.
Презентація науково-мистецького часопису "Суботній Ужгород"
(Карпати-Ґражда, 1998)
Перший том цього видання повністю присвячений лексикологічно-етимологічному описові ряду груп важливіших виробничих та побутових сфер словникового багатства, включаючи лексику сільського господарства і високогірного вівчарства. Галузь народної техніки в книзі представлена дослідженнями номенклатури ткацтва та млинарства, переважна більшість назв яких із-за виходу реалій з ужитку протягом останніх десятиліть стала уже надбанням історії. В окремому нарисі аналізуються назви народної традиційної дометричної системи мір (довжини, обсягу, площі тощо).
Лексика закарпатських народних говорів аналізується при широкому використанні відповідних порівнянь та співставлень з фактами не лише інших українських діалектів і літературної мови, а й усіх слов’янських та сусідніх неслов’янських мов.
Всі матеріали книги передруковано фотомеханічним способом без будь-яких змін та доповнень і відбивають стан речей часу їх публікацій. Для зручності користування в кінці книги прикладено загальний індекс описаних в усіх підрозділах слів.
Мова народу, особливо словник, відповідним чином реагує на всі ті зміни, що протягом епох відбуваються в усіх сферах життя народу. Тому мова взагалі є найбагатшим джерелом історії народу, її носія. Кожне мовне явище, кожне слово не виникає без потреби чи причини. І вельми важливо довідатися, чому те чи інше якесь нове поняття (якийсь новий предмет) мовний геній народу охрестив саме так, дав саме таку, а не іншу назву. Пізнання історії лише одного слова, тобто з’ясування часу його появи, походження, як утворено, розвиток значення, території поширення, фонетичного та ін. варіювання в часі і просторі, спроможності служити базою для утворення нових слів та фразеологічних зворотів і, нарешті, коли і з яких обставин це слово стало звужувати своє вживання, почало архаїзуватися і що врешті-решт спричинило його вихід з ужитку, відкриє нову, досі невідому сторінку нашої загальної історії.
Вшанування пам'яті Федора Потушняка у видавництві "Карпати", 2000 р.
Габріела Потушняк, Йосип Дзендзелівський та Михайло Потушняк
У цій книзі велика увага приділяється історії слів, уживаних у закарпатських говорах. Тому сподіваюся, що вона буде корисною не лише для науковців, а не менше й для звичайного читача і що вона в такий засіб прислужиться глибшому пізнанню історичного минулого краю, піднесенню загальної культури і освіти.
При бажанні одержати ще й іншу інформацію про лексику закарпатських українських говорів читач міг би скористатися ще працями автора: “Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України (Лексика)”, чч. І-ІІІ (Ужгород, 1958-1993), “Українсько-західнослов’янські лексичні паралелі” (Київ, 1969), “Практичний словник семантичних діалектизмів Закарпаття” (Ужгород, 1958) та ін.
Автор
Коментарі
Презентований 17 жовтня фільм «Життя на карті діалекту» (ГО «Медіаперспективи», ідея Г. Шумицької, сценарій Г. Шумицької та Ю. Юсип-Якимович) – достойне вшанування пам’яті Йосипа Дзендзелівського, висока оцінка його життєвого й наукового Чину. Епізод про листування Й. Дзендзелівського та Ю. Шевельова-Шереха вразив особливо:
Із листа Дзендзелівського до Шевельова: «…Але закарпатські говори українські, тобто загальний напрям розвитку (мовного) тут був такий, як і в українських говорах на північ і північний схід від Карпатського хребта. На цьому у своїй доповіді я зупинився, бо далі про те, що думав, не смів і заїкатися. А думав тоді я, власне, так: якщо закарпатські говори українські і якщо вони так довго і природною перепоною, і політично були ізольовані від основного українського материка, то це мало б значити, що “гени” українських явищ на Закарпаття принесені ще до 10-го століття. Отже, українська мова почала формуватися не 13 чи 14-го століття, як офіційно проголошувалося згори, а задовго до цього; отже “спільна колиска” – то політична фікція. Можна сказати, що я боягуз, що я не відважився сказати про все, що думав. Але в той час я ненаважився, бо це могло б спричинити мандрівку “не в столь отдаленные места…».
Із листа Шевельова до Дзендзелівського: «…А боягузтва я Вам аж ніяк закинути не можу. Не кажучи вже про загрозу для Вас особисто, Вас би затюкали, тезу Вашу поховали б у зливі лайки… Щоб говорити повну правду на “родінє”, – змоги ані найменшої не було. Дай, Боже, тільки, щоб такі часи не повернулися… Закарпатські говірки доводять недвозначно, що формування української мови сталося в передісторичні часи, це для мене річ недискусійна. Я показав це на фонетичних змінах, а Ви на лексичному складі. Уже одного цього ряду таких доказів досить для того, щоб довести цей факт. А вже коли збігаються дві такі аналізи, роблені абсолютно незалежно одна від одної, то й найскептичніший Хома Невірний не може сумніватися. Бог ніби спеціяльно створив закарпатські говірки, щоб довести цю тезу…»