Захоплено проводжаєш очима кожнісіньку квасолину. Й, утішаєшся звукам! Та й появі на світ ще кількох квасолин. А в кошарці, гляди, лащаться неохоче солом‘яні зайчики бабиного літа. Десь, чутно, в сусідів прокукурікав когут, гавкнув на подвір‘ї Тарко…
Побіжно приходить на думку, що «квасоля звичайна» з родини бобових походить з Південної або Середньої Америки, хоч самі «боби» нібито вважають своєю прабатьківщиною Середню Азію… Нічого тута не вдієш, класифікація Ліннея.
Та, попри те, квасолю відтак зварять і добре приправлять як страву, й наминатимеш її «дзьобальками», або «колочену», й ще: у поливці, супах і борщах…
А поки що шерхотить лушпиння, й щось усередині ледвесенько, раз по раз, торохне.
Слова, слова… Як схожі ви на лущення квасолі!