Андрій Карташов: «Вдячний Богу, що він дозволив мені увібрати щирість і колорит закарпатської школи живопису»

А. Карташов відкриває персональну виставку в шанхайському музеї Вен Лон

Життєвий і творчий шлях цього нині, без перебільшення, митця світового рівня – своєрідний, звивистий і цікавий. А розпочався він на берегах Ужа, де студент коледжу мистецтв Андрій Карташов опановував ази живопису. Відтак закінчив Санкт-Петербузький державний академічний інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна Російської академії мистецтв. Ще в студентські роки здобув нагороди "За кращий малюнок року", "Краща тематична картина", брав участь у всеросійських і міжнародних виставках. Нині митець – член Американської асоціації портретистів, його роботи виставляються у престижних галереях США, Європи та Китаю. Саме з цією країною останні чотири роки пов'язане життя і творчість художника. Напередодні новорічно-різдвяних свят пан Андрій навідався до своєї бабусі в Ужгород, тож ми скористалися нагодою, аби розпитати митця про його творчі здобутки, враження від малої батьківщини і плани на рік, який вже на порозі.

Пане Андрію, знаю, що на початку серпня року, що минає, в одному з найвідоміших музеїв Китаю, шанхайському Лю Хайсу, відбувся вернісаж ваших полотен. Ви представили свої роботи з приватних колекцій, які раніше не експонувалися, рисунки з фонду Академії мистецтв та ескізи до найвідоміших своїх картин. Розкажіть про творчі події після цієї виставки і чим вони відрізнялися від попередніх?

— Відрізнялися фінансовою віддачею (сміється). Річ у тім, що в Китаї слава і гроші, на відміну від сучасного капіталістичного світу, не завжди тотожні. Виставки в Шанхаї, починаючи з квітневої "Російський шлях Дзен" в музеї Радянського післявоєнного Мистецтва і закінчуючи чудовим вернісажем в музеї Лю Хайсу, принесли мені майже все, чого чекає художник – спілкування з глядачем, можливість подивитися на створене збоку, славу, увагу ЗМІ, нових друзів тощо. Одне слово, все окрім... грошей. Річ у тім, що усі ці виставкові майданчики мали дуже високий державний статус, який виключав комерційну діяльність, що, загалом, логічно. Напевно, нікому не спаде на думку поцікавитися в Третьяковці, скільки коштує "ось цей пейзажик" (сміється). А спонсорів у мене не було та й не могло бути, бо "добрий дядько", надавши фінансову допомогу, зазвичай просить як компенсацію кілька найкращих і найкоштовніших робіт, вартість яких може в кілька разів перевищити орендну плату. Тому я оплачую рахунки сам, це тисяча євро за один виставковий день...

І так сталося, що під завершення цієї славної культурної акції у нас з моєю дівчиною-китаянкою (яка також виконує обов'язки секретаря, перекладачки і представника) грошей не було навіть на квитки додому. Гадаю, дівчата будь-якої національності не будуть у захваті від подібних фінансових одкровень (сміється). Але відчувалося, що все відбувається як треба, тому не хвилювався. І дійсно, за три дні до закриття з'явилися "плавники акул арт-бізнесу" у вигляді трьох пещених дам, представниць Шанхайського музею мистецтв Вен Лон, який нещодавно відкрився. Вони запропонували організувати виставку-продаж моїх картин у них. Я зіграв ва-банк. Заявив, мовляв, не впевнений, що виставка художника мого рівня у нікому не відомій галереї – достойний крок. Тому я погоджуся, якщо вони одразу придбають велику або дві малих картини. Мій план вдався, і контракт було підписано. На відкриття виставки запросили провідні телеканали, найкращих критиків, колекціонерів і партійних лідерів. Кумедна деталь – на відкриття виставки мене привезли на ексклюзивному "Роллс-ройсі" одного зі співвласників музею, який виконав роль мого водія – навіть відкрив дверцята авто і взяв "під козирок". Цікаво, чи хто-небуть з "нових" росіян чи українців таке утнув би? (сміється).

На відкритті грав скрипковий квартет, тож вийшов такий собі діалог мистецтв, союз пензля і смичка. Загалом ця виставка окупила усі мої витрати за весь рік і навіть принесла чималенький прибуток, а також відкрила нові горизонти. Потім була участь у груповій виставці "50 інтернаціональних художників Китаю", де я був єдиним іноземцем, а фінальним акордом "шанхайської симфонії" стала участь у щорічному арт-експо.

Таке тривале перебування в Китаї свідчить, що ви не можете реалізувати себе як художник на батьківщині?

— Відкрию вам велику таємницю: я сам не знаю, що означає моє перебування в Китаї. Тут доречно згадати мого улюбленого письменника Мілана Кундеру, який зазначив, що картина життя, на жаль, пишеться без ескізу чи чернетки і ми не можемо знати, який з обраних шляхів може бути кращим. А ще він казав, що часто збіг випадкових, малозначимих факторів формує наші доленосні рішення, які ми потім вважаємо чимось непорушним, найважливішим і незмінним.

Я вдячний Богу, що він дозволив мені увібрати щирість і багату кольорову гаму закарпатської школи живопису, глибокий професіоналізм академічної школи Петербурга, але саме Китай став тим грунтом, де мій потенціал розкрився. За натурою я космополіт, тож вважаю, що, маючи (неважливо, де) добру "базу", можна завдавати "арт-удари" по всьому світу (даруйте за мілітаристську метафору). Але, однозначно, я хотів би повернутися на рідну землю, принісши "примножені таланти".

Соло для живопису зі скрипкою

Нині ви на малій батьківщині. Ваші враження...

— Гуляю засніженим Ужгородом, ніби закутками чарівного сну. До речі, я три роки не бачив снігу, а європейське містечко під білим покривалом просякнуте атмосферою різдвяної казки. Хочу оновити, знову запустити душевні чи духовні рецептори, які застоялися. Всі наші намагання чимось продиктовані, але без глибинної мотивації будь-яка дія — це суєта, малоосмислені мускульні зусилля. Якщо ж довго не тренувати душу, вона стає лінивою, млявою. Людина починає жити за рахунок рефлексів.

Це я до того, що в Китаї благодатна цілина для звершень. Але упродовж тривалого шляху в іншому культурному і мовному середовищі легко забути, звідки ти і куди йдеш. Зустрічаюся з друзями, в яких вже діти такого віку, в якому пам'ятаю їхніх батьків, спілкуюся зі своєю 89-річною бабусею, намагаюся відреставрувати втрачені прольоти мосту, перекинутого через річку часу, перевести складові змісту 20-річної давнини у своє "сьогодні".

Пане Андрію, розкажіть про ваші зустрічі з ужгородцями.

— За кілька днів вдалося долучитися до різних пластів минулого – мав зустрічі з друзями, художниками, спортсменами і відкрив багато нового. Зокрема, мав зустріч з колишнім головою Закарпатської федерації бодибілдингу Ігорем Бараном (А. Карташов – теж свого часу професійно займався бодібілдингом. — Авт). Це на диво різностороння людина, яка успішно реалізувала себе в підприємницькій і громадській діяльності. Він також завзятий мандрівник, драйвер, мисливець. Як художника, мене вразила його серія фотографій з африканського заповідника Серенгетті, виконана зі смаком і майстерністю професіонала.

Вдалося побачитися з колегою по училищу Лесею Лучко, нині -- художником-постановником обласного театру ляльок. Завжди приємно бачити людей, в очах яких навіть упродовж багатьох років не згас вогонь. Леся зберегла свій творчий максималізм і навіть певну "непримиренність" у мистецтві ще з тих років. У результаті підняла рівень театру і нині співпрацює також з провідними театрами та режисерами Києва, Таллінна, Кракова...

Зустрічався зі своїм колишнім класним керівником Василем Михайловичем Романом. Він продовжує творчий пошук як скульптор, зокрема, вже не перший рік працює над проектом пам'ятника єпископу Андрею Бачинському, який має бути встановлений на площі біля кафедрального собору. Його опис розробки монумента прозвучав для меня як глибока філософська і духовна доктрина, яка, дасть Бог, буде реалізована в бронзі й камені.

Зайшов у художній інститут. Хороша будівля з чудовою "аурою" в центрі міста. Затишні невеликі класи. Але рівень студентів дещо засмутив. Таке відчуття, що навчальний процес (як з боку студентів, так і викладачів) вибудуваний трохи хаотично, безсистемно, за принципом "я так бачу".

Приємним сюрпризом стало випадкове відвідання виставки невідомого мені раніше художника Артура Тиводара в обласному етнографічному музеї. Там експоновано його роботи від традиційних пейзажів до ікон і колажів. На мій погляд, його коник – твори, виконані зі шкіри: тиснення, аплікація, колаж. Я був вражений. Картини відзначаються глибиною замислу і настільки чистим, лаконічним та продуманим композиційним рішенням, що для мене просто неймовірним видався факт, що Артур не має спеціальної художньої освіти, не є членом Спілки художників.

У вас не виникала ідея провести майстер-клас для студентів рідного коледжу й художнього інституту?

— Це питання до керівництва коледжу. Якщо буде інтерес з боку студентів й адміністрації -- я з радістю. Однак не хочеться ставати в позу "до вас приїхав Ермітаж". Має бути запит на знання. Тож, якщо це комусь дійсно буде потрібно, я з радістю проведу майстер-клас безкоштовно.

А організувати в Ужгороді виставку своїх робіт?..

— Це одночасно дуже гарна, ностальгійна і  малоздійсненна ідея. Можливо, якщо буде дуже потужна адміністративна і цього разу спонсорська підтримка... Мої полотна нині за півземлі звідси. Вони у тяжезних рамах, транспортування яких —20 євро за кг. До того ж багато з них створені в Китаї, де дуже трепетно ставляться до вивезення культурних цінностей. Ці полотна — як дорогоцінний артефакт, який тобі сниться, ніби ти ним володієш. А просинаючись, не можеш перенести його в реальність.

Які ваші найближчі творчі плани?

— Потрохи реалізувати задуми -- великі і маленькі. В плані подій я трохи забобонний, тож заздалегідь детально разповідати не буду. Скажу, що хочу провести серйозну виставку в Пекіні. Якщо вийде -- це буде "ядерний вибух". Але це складно. Столиця, як і всюди – вимоглива.

Новий рік зустрічатимете за європейським чи китайським календарем?

— Два свята дуже зручно розташовані у календарі і не перетинаються у часі. Тому відзначатиму і європейський, і китайський Новий рік (сміється). В Ужгороді святкував Миколая. Не пропущу й Різдва та старого Нового року! Користуючись нагодою, хочу побажати моїм співвітчизникам, друзям і колегам щасливого Нового року і Різдва!

Петро Поліха

Теги: Карташов, живопис, художник, картина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати