Юрій Боднар винайшов свою «симфонію проміння»

Художник Юрій Боднар народився у селі Довге на Іршавщині. На цю вітцизнину часто приїжджав, коли працював у Тернополі у художньо-виробничому комбінаті Худфонду. Звичайно, не тільки на Іршавщину, а й на виставки закарпатських митців. Тож відірваною гілкою себе ніколи не відчував.

Десять років тому повернувся на Закарпаття назавжди. Ще й досі перебуває у стані піднесення. Ті, хто живуть тут десятиліттями, сказали б навіть, що це стан ейфорії. Всі помічають цю метаморфозу. Картини його, зроблені тут, стали яскравішими, теплішими. Взагалі, цьому передував певний застій, зізнається художник. Закарпаття розбурхало його уяву, приспані емоції, які обернулися новими картинами. Та й взагалі життя стало дуже насиченим: пленери, виставки, зустрічі. Так, наприкінці минулого року Юрій Боднар узяв участь у ІV бієнале іконописного і сакрального мистецтва Карпатського єврорегіону в місті Требішов (Словаччина). До речі, був відзначений головною премією. Найважливішим призом стала персональна виставка у Требішові, яка згодом помандрувала країною.

Першим його пленером на Закарпатті став лумшорський. А згодом – ціла низка подібних, які все ж відрізнялися один від одного колоритом, складом учасників: у Мукачеві, Хусті, Жденієві, Рахові, на Синевирському озері. А потім були ще і в Хорватії, Угорщині, Польщі. На закордонних зустрічах, буває, художники так бурхливо розмовляють, що аж руки болять. Тобто доводиться багато жестикулювати… А ще напередодні Великодня у мукачівському замку «Паланок» розгорнулася ретроспективна персональна виставка Юрія Боднаря. Вона зайняла аж сім залів. Напередодні був вернісаж в Ужгородській галереї. Він був також приурочений до великого свята – Різдва.

♦ Гетьман Іван Мазепа (олія)

Минулого року Юрій Боднар побував на пленері у Тунісі. Каже, що це був інтригуючий процес. Сюди з’їхалися учасники із 22 країн. З України брало участь чотири художники: окрім нього, приїхали митці з Києва, Запоріжжя, Донецька. Що дивувало, програма була прописана до хвилини. Залишив удома для рідних програмку, то вони в будь-який момент знали, де саме він зараз знаходиться. Завершилося свято вернісажем. Дуже вразила всіх виставка мініатюри «Країна оливкових дерев», яку влаштувала грецька делегація.

До «Євро-2012» відбулася така гарна подія, як пленер у столиці. «Київ живописний» – так називалася спільна виставка. Тобто гостям хотіли показати, яким бачать Київ саме ті митці, що живуть поза столицею. Своєрідною психологічною нагородою став спільний альбом. А взагалі, як на одне десятиліття, подій було багато. Звичайно, деякі з акцій художника відбуваються завдяки обласному управлінню культури.

Відколи повернувся на Закарпаття, життя стало обертатися швидше, принаймні в чотири рази. Та й тут прийшов до своєї першої поважної вершини – п’ятдесятиліття. А зараз готується до шістдесятиріччя. Заздалегідь готується, за кілька років. Хоча за станом душі вікового бар’єру не відчуває. Взагалі, розповідає автор, людський фактор для нього дуже важливий. Його відроджує енергетика зустрічей, спілкування.

Одна з його виставок називалася «Симфонія проміння». Промені – це те, чим впізнавана саме його стилістика. Створив її випадково і давно. Це було у Санкт-Петербурзі, де його приголомшили величні виставкові зали. Це був такий насичений інформаційно-культурний простір, що просто неможливо було все одразу сприйняти. Почав малювати щось своє. Але як у межах одного формату вмістити все, що хочеться? І почав щось віддаляти, щось наближувати. «Потім зрозумів, що це моє!» – зізнається художник. Та й зараз, буває, на спільну виставку запропонує якийсь етюд. «Ти що приніс? Це не твоє!» – заперечують організатори.

Юрій Боднар має поціновувачів не тільки у виставкому залі, й  удома. Дружина закінчила католицький університет у Любліні. Спеціалізується на вивченні сакрального мистецтва. Тому її поради є професійними. Може, тому стільки сакрального у творчості Юрія Боднаря? Он він розпочав роботу над монументальною роботою «Ангельський спів».

А ще працює над серією порт­ретів. Вони мають стосуватися не стільки відомих людей, як тих, хто володіє особливим характером і вміє це виявити назовні. Так, він створив кілька портретів, які прикрасили обк­ладинки збірок поезій його земляка Василя Кузана. До речі, ще один односелець, який колись був його учителем, – Василь Бердар, на жаль, уже покійний. Він заклав у свого учня багато не тільки знань, а й доброти, тому раніше в кожен приїзд на рідну землю навідувався до Василя Дмитровича.

А взагалі Юрій Боднар каже, що працює спочатку в уяві. І десь в уяві доводить картину до логічного завершення. Звичайно, потім вносяться зміни, але основа мусить існувати неодмінно. Вважає, що в мистецтві взагалі нічого випадкового не буває. Тому й сам не покладається на випадок у своїй роботі: як фарба ляже, так і буде. Мабуть, через це дуже цінує класику…

Марина Крайник

Теги: Боднар, художник

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати